скаржитися

СКА́РЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., на кого— що і без додатка, із спол. сл.

1. Висловлювати незадоволення чим-небудь; нарікати на неприємності, біль, горе і т. ін.; ремствувати.

Молода дружина Кармелева.. не скаржиться нікому, що в неї там на серці й на душі (Вовчок, І, 1955, 355);

Йому, одному йому одкривала вона серце… Вона скаржилась йому на своє життя, безбарвне, бліде (Коцюб., І, 1955, 332);

Мати скаржилась на батька. Зовсім зледащів той (Горд., II, 1959, 323);

Хлопець усе скаржиться, що мерзне (Хотк., І, 1966, 167);

Прокинувшись уранці, він скаржився на біль у голові, на нудоту (Шиян, Баланда, 1957, 49);

Воронцов ніколи не скаржився, а йому скаржилися всі, і він сам це вважав цілком нормальним (Гончар, III, 1959, 20);

*Образно. Шурхотіли камінці під колесами авто, мотор стогнав і скаржився на важку дорогу (Жур., Вечір.., 1958, 275).

Ска́ржитися на до́лю — висловлювати невдоволення своїм життям, обставинами, що склалися, і т. ін.

Нащо от хазяйка — у добрі та в достатках — а й та скаржиться на свою долю, нарікає на неї… (Мирний, III, 1954, 116);

Сміюсь я, жартую, співаю, Не скаржусь на долю зовсім І б’ю по розірваних струнах На серці моїм (Олесь, Вибр., 1958, 97);

Ска́ржитися на здоро́в’я — мати погане самопочуття, почувати себе хворим.

Люба мамочко!.. Коли я которий [який] день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров’я (Л. Укр., V, 1956, 238);

— На здоров’я, молодий чоловіче, не скаржусь,— відсік Левко Іванович (Гончар, Тронка, 1963, 275).

2. Подавати скаргу (у 2 знач.) куди-небудь на когось; оскаржувати.

Почтмейстер [поштмейстер] роздер конверт і конфіскував ті нещасні .. вирізки.. Звісно, я зажадав протоколу і буду скаржитися (Коцюб., III, 1956, 250);

Йонька.., крутнувшись на місці, гайнув полтавським шляхом прямо в Зіньків — скаржитися в райвиконком (Тют., Вир, 1964, 92).