скарлючений

СКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. розм. Дієпр. пас. мин. ч. до скарлю́чити 1.

На скелях росли низенькі корячкуваті сосни, скарлючені бурями (Донч., III, 1956, 234).

2. у знач. прикм. Який зігнувся, зіщулився; скорчений.

Його погляд упав на скарлючену постать Таранушки (Хижняк, Килимок, 1961, 15);

// Який неприродно викривився (про руки, пальці і т. ін.).

На одну ногу крива [Солоха] і правої скарлюченої руки до рота не піднесе (Кв.-Осн., II, 1956, 212);

Вже видно було, як хижо витяг [сокіл] вперед свій кривавий дзьоб та гострі скарлючені кігті (Збан., Мор. чайка, 1959, 242).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скарлючений — Скарлю́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. скарлючений — -а, -е. 1》 розм. Дієприкм. пас. мин. ч. до скарлючити 1). 2》 у знач. прикм. Який зігнувся, зіщулився; скорчений. || Який неприродно викривився (про руки, пальці і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. скарлючений — див. кривий; скручений Словник синонімів Вусика
  4. скарлючений — СКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. розм. Дієпр. пас. до скарлю́чити 1. На скелях росли низенькі корячкуваті сосни, скарлючені бурями (О. Донченко). 2. у знач. прикм. Який зігнувся, зіщулився; скорчений. Його погляд упав на скарлючену постать Таранушки (А. Словник української мови у 20 томах
  5. скарлючений — скарлю́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови