скеровувати

СКЕРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКЕРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і рідко без додатка.

1. Користуючись кермом та іншими пристроями, спрямовувати у певному напрямку літак, автомобіль, човен і т. ін.

Капітан Гастелло скеровує палаючий літак на ворогів (Донч., V, 1957, 545);

Човна потягло під правий берег, і Андрій.. з силою загріб веслом проти течії, скеровуючи на середину ріки (Трубл., І, 1955, 93);

Наш провідник бравсь за ланцюг, щоб скерувати човен (Коцюб., II, 1955, 300);

// Направляти певним чином течію, біг, ходу і т. ін.

Звідти, з північного заходу і з північного сходу, скеровують свій плин до морів Чорного й Азовського всі річки басейнів Дону, Дніпра і Південного Бугу (Смолич, Світанок.., 1953, 462);

Злякано опираються, хропуть коні, але могутня рука молодого скеровує їх прямо в вогонь. І ось він уже позаду (Полт., Повість.., 1960, 310);

Владно, беручи попід руку свого товариша, скерував свої кроки до того пункту, що перед хвилиною так живо заінтересував його (Фр., VI, 1951, 225);

Напередодні з нової свердловини вдарив фонтан. Нафтові струмки впіймали, скерували рівчаками до нафтосховища (Донч., II, 1956, 71);

// Стежити за тим, щоб прилад, механізм і т. ін. працювали правильно, за заданим режимом.

Прачки, в білих халатах, у білих косиночках, неквапні й спокійні, походжали поміж [пральних] машин і тільки скеровували їхні дії (Загреб., День.., 1964, 33);

// на кого-що. Направляти, націлювати оптичний прилад, зброю і т. ін. на когось, щось.

Настя скеровує зорову трубку на фелюку (Тулуб, Людолови, II, 1957, 22);

Саме в таборі я збагнув стан дичини, яку переслідує мисливець,-— всіх отих крижнів, зайчуків,— і дав собі слово ніколи на них не скеровувати рушниці (Ю. Янов., II, 1954, 28);

Він підніс високо над головою ліхтарик, скерував його просто на мезонін (Смолич, II, 1958, 104);

// у сполуч. із сл. погляд, зір і т. ін. Дивитися на кого-, що-небудь.

— Ага… Барабаш!.. — раптом підвів голову командир і мовчки скерував на нього погляд (Сміл., Зустрічі, 1936, 45).

2. перен. Давати потрібний напрямок діяльності, вчинкам, розмові тощо.

Партія скеровує народ на створення матеріально-технічної бази комунізму (Цюпа, Україна.., 1960, 290);

Хто він такий, той таємничий адмірал, що після смерті Момота скеровує Оксанину роботу? (Кучер, Голод, 1961, 423);

Розмову Павлусь скерував в інший бік.— Товариші,— несподівано вигукнув він,— .. я не сказав вам про найголовніше. Я знайшов нафту! (Донч., II, 1956, 68);

// Зосереджувати на чому-небудь думки, увагу, сили і т. ін.

Поезія Шевченка розбудила у юнака Франка поетичний талант, скерувала його увагу до народної творчості (Іст. укр. літ., І, 1954, 516).