скликати

СКЛИ́КАТИ див. склика́ти.

СКЛИКА́ТИ, і рідко ІСКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, СКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., СКЛИ́КАТИ, скли́чу, скли́чеш, док., перех.

1. Криком, сигналом і т. ін. збирати разом усіх або багатьох.

У славному-преславному Місті в Чигирині Задзвонили в усі дзвони.., Превелебную громаду Докупи скликали (Шевч., II, 1963, 158);

[Ольга:] На полі тихо,.. чути, як мушка летить, як перепелиця своїх діток скликає (Кроп., V, 1959, 143);

Жінка скликала кури на вечір, стояла перед хатою й кидала з подолка по жмені посліду (Кобр., Вибр., 1954, 51);

Наталя.. більш-менш настроїла його [піаніно] і тепер у вільні хвилини скликала до нього молодь чарівними звуками (Збан., Сеспель, 1961, 417);

Дзвінок при школі в Майдані гомонів приємним голосом на ціле село, скликував школярів (Ков., Світ.., 1960, 5);

Злість здушила його.. Хотів би стоголосим криком розітнутися, щоб скликати всіх, щоб усіх повернути в колону… (Гончар, II, 1959, 88);

// Кликати, запрошувати прийти, з’явитися куди-небудь з певною метою усіх або багатьох.

Під той час приїздили в Лоєшти якісь пани, скликали людей на Замфірів виноградник, показували їм філоксеру (Коцюб., І, 1955, 214);

По обіді скликали людей на збори, але Катерина не пішла (Кучер, Вогник, 1952, 80);

Ідуть гостей скликати молоді (Стельмах, V, 1963, 296);

Скликував [Семен] людей, приязних до себе, ніби за свідків (Март., Тв., 1954, 106);

Склич до нас тих навісних панів, Що воду із своїх виварюють Рябків (Г.-Арт., Байки.., 1958, 57);

— Ось ходім, я дідів скличу, вони з тобою поговорять (Тют., Вир, 1964, 323).

Склика́ти (скли́кувати, скли́кати) збо́ри (мі́тинг і т. ін.) — збираючи людей в одне місце, проводити збори, мітинг і т. ін.

[Парвус:] А нащо ти склика́в у себе збори, не бувши християнином? (Л. Укр., II, 1951, 442);

[Гайдай:] Прибудемо в Новоросійськ, треба скликати мітинг кораблів (Корн., І, 1955, 47);

Скликали сход оце сьогодні та й постановили: до вечора все знести на місце — худобу там, майно всяке (Головко, II, 1957, 326);

Склика́ти (скли́кувати, скли́кати) толоку́ — одноразово збирати людей (сусідів, родичів і т. ін.) для виконання великої за обсягом роботи (без оплати).

Весною кілька разів скликав [Созоненко] толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (Стельмах, II, 1962, 402).

2. Збирати членів колегіального органу, учасників якої-небудь наради і т. ін. для роботи, діяльності, обговорення певних питань тощо.

Карл І розпустив парламент і не скликав його 11 років (Нова іст., 1956, 8);

— Саме перед війною поїхав я до Києва — у столиці скликали нараду завідуючих птахофермами (Мокр., Сто.., 1961, 121);

Як тільки вони вийшли, Оксен.. сказав, що сьогодні хоче скликати правління (Тют., Вир, 1964, 109).

3. заст. Заклика́ти (у 2 знач.).

Мало ще топтали людей кіньми, не доволі пролили крові, — треба було ще нацькувати темний народ на інтелігенцію. Їй мимохіть пригадались брудні, безглуздо складені, брутальні відозви.. Скликали бити та різати всіх ворогів уряду (Коцюб., II, 1955, 164).