скований

СКО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скува́ти.

Пісня волі.. чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми (Коцюб., І, 1955, 334);

Максим, скований за руки і за ноги в тяжкі ланцюги.., сидів на камені (Фр., VI, 1951, 88);

Скована жахом, його провела я очима, Він же промчався, як вітер, і зник (Л. Укр., І, 1951, 22);

Табір спав. Сковані втомою, полонені навколо стогнали, скреготіли зубами, щось вигукували й схлипували (Коз., Гарячі руки, 1960, 52);

Став [Устим] над кручею і дивився на сковану кригою річку, слухав тихий шелест очерету (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 50);

Природа все більше й більше занурювалась у холод, в місті володарювала зима, земля лежала скована морозом (Збан., Сеспель, 1961, 182);

*У порівн. Валя стояв нерухомо, як скований (Вас., II, 1959, 185);

Приголомшений, Максим стояв, наче скований холодом, і не знав, що сказати Насті (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 73).

2. у знач. прикм., перен. Позбавлений свободи, легкості, невимушеності в діях або прояві чого-небудь.

[Ольга:] Сьогодні вам, Галю, найголовнішу увагу треба звернути на заключний ривок. Він у вас скований, а треба, щоб був вільний, легкий, як політ (Собко, П’єси, 1958, 336);

З кожним днем його погляд усе довше дотримувався на дівчині, а рухи ставали все більш скованими (Панч, Гомон. Україна, 1954, 347);

Хоч розмова почалася просто й відверто, однак у кімнаті якийсь час панував скований настрій (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 302);

// у знач. ім. ско́вані, них, мн. Ті, що перебувають у неволі.

Бажав я для скованих волі, Для скривджених кращої долі І рівного права для всіх, — Се весь і єдиний мій гріх (Фр., X, 1954, 26).