скоряти

СКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКОРИ́ТИ, скорю́, ско́риш, док., перех.

1. Насильно встановлювати свою владу, завойовувати (країну, місто і т. ін.); підкоряти.

Протягом століть імператори Східної Римської імперії поширювали межі імперії й скорили мечем велику частину тогочасного світу на заході й півдні (Скл., Святослав, 1959, 129);

— Я помру вже скоро, — далі гордо дівчина мовляє. — Але знайте: не скорили і не скорите ніколи ви моєї Батьківщини, де живуть народи вільні (Гур., Друзі.., 1959, 14);

// Змушувати коритися.

Нас нікому не скорити, Бо родина ми одна (Рильський, Мости, 1948, 55);

Такий уже наш радянський народ, що його нікому й ніколи в світі не скорити (Шиян, Партиз. край, 1946, 36).

2. перен. Повністю оволодівати чим-небудь, робити придатним для використання; освоювати.

В центрі уваги нашої літератури стоїть людина,.. що глибокою мислю прозирає таємниці природи, сильною волею скоряє природу (Рильський, IX, 1962, 18);

Слухняна стала нам земля — Її скорили наші люди! (Нех., Дивлюсь.., 1949, 25);

Вони [руки] будують великі міста, пробивають гори, прокладають залізниці, скоряють моря (Кол., Терен.., 1959, 227).

3. Підкоряти своїй волі, своєму впливові, викликаючи довір’я, любов, симпатії і т. ін.

Красою слова, блиском уяви — він оглушив Марту, скорив, водив за собою (Коцюб., II, 1955, 294);

[Жанна:] А ви така ж… Зразу всіх скорили. Добре співаєте… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 51);

— Ну, доповідай, що діється в Дорнау, Іване Петровичу, — сказав він, і це дружнє звертання на ім’я та по батькові остаточно скорило капітана (Собко, Запорука.., 1952, 35).

Скоря́ти (скори́ти) се́рце кого — змушувати покохати кого-небудь.

Був [Савка] певний, що в такому одязі та ще на мотоциклі одразу скорить серце Парасочки (Минко, Моя Минківка, 1962, 30).

4. перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.).

Він підвів голову, щоб глянути на вогонь, і не помітив, коли знову її опустив. Його скорив кам’яний сон (Галан, Гори.., 1956, 225);

Мотиви смутку й розпачу не могли скорити ту, що на щиті своєму написала: «убий, не здамся» (Рильський, III, 1956, 284).