скоряти

СКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКОРИ́ТИ, скорю́, ско́риш, док., кого, що.

1. Насильно встановлювати свою владу, завойовувати (країну, місто і т. ін.); підкоряти.

Протягом століть імператори Східної Римської імперії поширювали межі імперії й скорили мечем велику частину тогочасного світу на заході й півдні (С. Скляренко);

– Я помру вже скоро, – далі гордо дівчина мовляє. – Але знайте: не скорили і не скорите ніколи ви моєї Батьківщини, де живуть народи вільні (О. Гуреїв);

// Змушувати коритися.

Нас нікому не скорити, Бо родина ми одна (М. Рильський).

2. перен. Повністю оволодівати чим-небудь, робити придатним для використання; освоювати.

В центрі уваги нашої літератури стоїть людина, .. що глибокою мислю прозирає таємниці природи, сильною волею скоряє природу (М. Рильський);

Слухняна стала нам земля – Її скорили наші люди! (І. Нехода);

Вони [руки] будують великі міста, пробивають гори, прокладають залізниці, скоряють моря (П. Колесник).

3. Підкоряти своїй волі, своєму впливові, викликаючи довір'я, любов, симпатії і т. ін.

Красою слова, блиском уяви – він оглушив Марту, скорив, водив за собою (М. Коцюбинський);

[Жанна:] А ви така ж... Зразу всіх скорили. Добре співаєте... (О. Корнійчук);

– Ну, доповідай, що діється в Дорнау, Іване Петровичу, – сказав він, і це дружнє звертання на ім'я та по батькові остаточно скорило капітана (В. Собко).

4. перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.).

Він підвів голову, щоб глянути на вогонь, і не помітив, коли знову її опустив. Його скорив кам'яний сон (Я. Галан);

Мотиви смутку й розпачу не могли скорити ту, що на щиті своєму написала: “убий, не здамся” (М. Рильський).

(1) Скоря́ти / скори́ти се́рце кого – змушувати покохати кого-небудь.

Був [Савка] певний, що в такому одязі та ще на мотоциклі одразу скорить серце Парасочки (В. Минко).