скорятися

СКОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СКОРИ́ТИСЯ, скорю́ся, ско́ришся, док.

1. Ставати залежним від чиєї-небудь влади, виявляти покірність завойовникам, володарям; підкорятися.

Болгари не скорялись Візантії. У відповідь на жорстоку розправу Никифора каган Крум зібрав велике військо, підняв всю Болгарію (С. Скляренко);

Він наказує запорозьким молодцям залишатися спокійно по селах, скорятися коронному гетьманові і судовій місцевій владі (З. Тулуб);

Недобитки січової руїни, хоробріші, завзятіші, не скорились ворогові, звили собі гніздо в Туреччині (М. Коцюбинський);

Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив: Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

2. перен. Ставати повністю освоєним, робитися придатним для використання.

Любо йому силу свою прикладати, любо відчувати, як перед тією силою скоряється залізокам'яна порода (М. Ю. Тарновський);

Нам скорилися ріки і гори, І піски невідомих пустель (М. Упеник).

3. Покорятися, ставати покірним чиїй-небудь волі, впливу і т. ін.

Минають роки .. Як і раніше, виводять його на муштру. Та, як і раніше, не скоряється його душа (О. Іваненко);

Батько кінчає свій вік, а син починає. Синові легше скоритись (М. Коцюбинський);

Довелось Ользі скоритись і залишитись в селі для зв'язку (І. Цюпа);

Вперше хлопець відкрито не скорився материній волі (О. Гончар);

– Вже й тепер чують далекі й близькі народи – піднімається з руської землі сила, і не буде в світі сили, яка б не скорилася їй... (О. Довженко);

// Піддаватися дії чого-небудь, потрапляти під вплив чогось.

Коли її привели в комендатуру на допит, вона, немовби скоряючись натхненню, .. зразу від порога попрямувала до столу й, спритно взявши маузер, що лежав там, застрелила двох офіцерів гестапо й двох солдатів (О. Довженко);

– Мамо, мамо! – Доччин голос наче теплом обхлюпує жорстке серце матері. Одарка, мимоволі скоряючись ніжній силі, робить рух назустріч дочці (В. Речмедін);

Скоряючись якомусь передчуттю, поверталася [Олена] не шляхом, а стежкою через молодий лісок (Ірина Вільде);

Харкевич був певен, що прізвище командира дивізії змусить пихатого лейтенанта скоритись (С. Голованівський);

// Беззаперечно слухатися кого-небудь.

Так кортіло до вікна – і діти почали .. хлипати. Але мама гримнула, і доводилося скорятися (Ю. Смолич);

– Води... – Не можна, товаришу командир. – Дорош скорився. Ліг на траву (Григорій Тютюнник);

Зорина так наполегливо і ласкаво просила прийти, що мусив [Боровий] скоритися (Я. Гримайло);

// Ставати слухняним, підкорятися (про тварин).

Укритий милом кінь важко хропів, але, скоряючись руці володаря, то злітав на пагорб, то знову спускався в долину (П. Кочура);

Напівдикі степові коні не одразу скорялися людині (З. Тулуб);

Почувши наказ, пес не хотячи скорився. Він спинився на місці, але гавкати не переставав (М. Трублаїні).

4. Примирятися з чим-небудь, приймати що-небудь, не сперечаючись, без опору.

Раїса скорилась. Вона з покорою приймала грубість о.Василя (М. Коцюбинський);

Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі (О. Гончар);

Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої – перетерпіти біду (М. Зеров).

(1) Скоря́тися / скори́тися нака́зові (дисциплі́ні, зако́нові і т. ін.) – беззаперечно дотримуватися наказу (дисципліни, закону і т. ін.).

Закінчивши огляд, обидва нові лікарі, скоряючись мовчазному наказові чергового, вийшли з палати (Ю. Шовкопляс);

Скоряючись дисципліні, Козаков, звичайно, виконав би всякий наказ командира (О. Гончар);

Його бабуся, скоряючись благородному законові поколінь, перед смертю садовила маленький пагінець майбутнього клена (Іван Ле).