скошувати

СКО́ШУВАТИ¹, ую, уєш, недок., СКОСИ́ТИ, скошу́, ско́сиш, док., перех.

1. також без додатка. Зрізати косою або косаркою траву, збіжжя і т. ін.

Сьогодні зранку на ставку скошуватимуть рогозу та комиш (Донч., І, 1956, 50);

Поки жнемо — доти й їмо, а як скосили — то все й поїли (Укр.. присл.., 1955, 46);

[Казидорога:] А він тим часом поле вибрав і засіяв, луку скосив і забрав сіно (Фр., IX, 1952, 389);

Одцвілися волошки у липні, А у серпні скосили жита (Нех., Під.. зорею, 1950, 172);

*У порівн. Купка [людей] заколихалася, затупцювалася. Це зразу, мов її хто косою скосив, пала на коліна додолу (Мирний, III, 1954, 308);

Повела [кохана] очима, як скосила, Холодком повіяло від неї (Мал., Звенигора, 1959, 52);

// перен. Різким ударом збивати, зрізувати що-небудь.

Зненацька бронемашини відкрили вогонь. Кулемети їх, як ножем, скошували стебла соняшників та кукурудзи, в якій залягли наступаючі (Гончар, II, 1959, 318);

Дуб падав не сам. За одним замахом він скосив десятки дерев, що росли поблизу (Загреб., Європа 45, 1959, 49).

2. перен. Позбавляти життя; знищувати, вбивати.

Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (Граб., І, 1959, 521);

Тиф скосив сестру так швидко і раптово… (Сос., II, 1958, 417);

Іван вогнем із автомата Скосив п’ятьох [фашистів], що йшли на нього (Підс., Загули.., 1960, 52);

— Не судилось мені бути коханою жінкою і дружиною. Вже у самому Берліні недобиті фашисти скосили мого рідного Ваню (Козл., Сонце.., 1957, 20);

// безос.

Розпоряджаючись, він стояв уже під самим світлом, де його щомиті могло скосити бандитською кулею (Гончар, II, 1959, 170).

Смерть скоси́ла див. смерть.

СКО́ШУВАТИ², ую, уєш, недок., СКОСИ́ТИ, скошу́, ско́сиш, док.

1. перех. Надавати чому-небудь косої форми, положення, напряму.

Для зменшення тертя об метал бокові грані свердла скошують під кутом 2-3° (Практ. з машинозн., 1957, 70);

— Бог з ними, з його книжками! Я давно його книжок не читаю й не читатиму. Нехай вже Ольга читає, — сказала Катерина з злістю, скосивши набік свій рот (Н —Лев., I, 1956, 568).

2. перех., що і неперех., чим. Повертати, обертати в певний бік (очі, погляд).

Він сидить у повній задумі, весь час.. скошуючи очі вбік (Ю. Янов., І, 1958, 136);

— Хочеш, я їх зараз вкладу! — прошепотів Леонід, скошуючи погляд на німців (Гончар, IV, 1960, 60);

Лазар скосив жовті білки і скривлений дивився услід йому з лихою цікавістю (Коцюб., II, 1955, 192);

Подаючи Кифорові вогню, вчитель ще раз скосив на нього оком (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 37).