скривдити

СКРИ́ВДИТИ, джу, диш, перех., док.

1. Док. до кри́вдити.

Вже як менший брат чим її скривдить, так Галя й словечка не зможе вимовити і втече од усіх (Вовчок, І, 1955, 288);

Ми справді трохи скривдили його (Фр., IV, 1950, 22);

Стало їй солодко, що в неї з’явився в рідному домі захисник, який не дасть її скривдити (Тулуб, В степу.., 1964, 342);

Насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (Гончар, III, 1959, 55).

Він навіть не уявляв собі, як це можна скривдити дівчину, щоб потім гіркі сльози ковтала, дорікаючи за обман та наругу (Головко, II, 1957, 514).

2. перев. чим, розм. Наділити чим-небудь у недостатній мірі або наділити чимсь поганим, позбавити чогось.

[Горпина:] Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене простої (Н.-Лев., II, 1956, 501);

Підходить парубійко, ростом бог не скривдив (Ковінька, Кутя.., 1960, 110);

Її сестрички мають те, в чому її так скривдила природа: вроду (Вільде, Сестри.., 1958, 103).

3. рідко. Порушити вірність чому-небудь.

Хай нагада себе в цім слові Здавен прихильний вам піїт: — Не скривдив він святій любові І пориванням давніх літ! (Стар., Поет. тв., 1958, 43);

Тільки третій із легінів, Що його Пігул відзначив, Тільки цей надій не скривдив, Хлопець рицарської вдачі (Шер., Дорога.., 1957, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скривдити — -джу, -диш, перех., док. 1》 Док. до кривдити. 2》 перев. чим, розм. Наділити чим-небудь у недостатній мірі або наділити чимсь поганим, позбавити чогось. 3》 рідко. Порушити вірність чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. скривдити — див. кривдити Словник синонімів Вусика
  3. скривдити — СКРИ́ВДИТИ, джу, диш, док., кого. 1. Док. до кри́вдити. Вже як менший брат чим її скривдить, так Галя й словечка не зможе вимовити і втече од усіх (Марко Вовчок); Ми справді трохи скривдили його (І. Словник української мови у 20 томах
  4. скривдити — (дати комусь менше, як іншим) недодати, обділити. Словник синонімів Полюги
  5. скривдити — скри́вдити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  6. скривдити — Скри́вдити, -джу, -диш; скривдь, скри́вдьте і скривди́ти, -джу́, -ди́ш; скри́вди́, скри́вді́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. скривдити — КРИ́ВДИТИ (несправедливо чинити щодо когось, чогось, ставитися до когось, чогось), ОБИЖА́ТИ, ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., ОКРИВДЖА́ТИ (ОКРИ́ВДЖУВАТИ) розм., ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ) розм. — Док. Словник синонімів української мови
  8. скривдити — му́хи не зоби́дить (не скри́вдить). Хто-небудь дуже добрий, сумирний, лагідний. Передерій зроду-віку мухи не зобидив (З журналу); Тато був добряк-добряк (мухи не скривдить, ніколи голосу не підвищував, тільки на скрипці грав) (В. Нестайко). Фразеологічний словник української мови
  9. скривдити — Скривдити, -джу, -диш гл. Обидѣть, причинить несправедливость. Ном., стр. 180. Скривдили ляхи український люд. Стор. МПр. 130. Словник української мови Грінченка