скулений

СКУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до ску́лити².

Старші, слабовиті, скулені вдвоє або ледве вилічені з [від] ран мусили стояти ззаду (Фр., III, 1950, 191);

На полу.. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (Вас., І, 1959, 301).

2. у знач. прикм. Який зіщулився, скорчився (від холоду, болю, страху і т. ін.).

Він сидів скулений, змерзлий, стривожений, забившися в сам кут клітки [камери] (Фр., IV, 1950, 477);

Гринько, скулений, помахуючи побитою рукою, вийшов з хати (Март., Тв., 1954, 282);

Скулений Сльоза сидів на кормі (Панч, На калин. мості, 1965, 203);

// Який зсутулився, згорбився.

Перед ним стояв старець з довгою бородою, скулений, з лицем, що виражало несказанну втому і ослаблення (Фр., III, 1950, 131);

Фіалек був велетом.., призивався в гренадери, завжди стояв правофланговим— і тепер аж височів над усіма, серед похилих, скулених, пригнічених товаришів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 762).