скучно
СКУ́ЧНО.
1. Присл. до скучни́й.
Масницю провели ми доволі скучно (Коцюб., III, 1956, 428);
Наталя стиха скаржилася, що їй жити важко у княгині, скучно (Вас., II, 1959, 57).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про почуття нудьги, туги, яке охоплює кого-небудь.
— Ти чудний чоловік,— все тебе нудьга бере, а мені ніколи не буває скучно (Н.-Лев., IV, 1956, 45);
Сергієві скучно було їхати самому (Тют., Вир, 1964, 142);
Дуже скучно за домом (Коцюб., III, 1956, 266).
3. у знач. присудк. сл. Про відчуття нудьги, яка панує де-небудь.
У нас.. на святки було скучно, бо була дуже погана погода (Л. Укр., V, 1956, 6);
Ми цілим гуртом пішла на вечір до відомого астронома Мейєра,.. скучно було так, що гинули мухи (Коцюб., III, 1956, 334).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- скучно — ску́чно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- скучно — 1》 Присл. до скучний. 2》 у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про почуття нудьги, туги, яке охоплює кого-небудь. 3》 у знач. присудк. сл. Про відчуття нудьги, яка панує де-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скучно — Нудно, маркітно, сумно, див. хандра, печаль Словник чужослів Павло Штепа
- скучно — СКУ́ЧНО. 1. Присл. до скучни́й. Масницю провели ми доволі скучно (М. Коцюбинський); Наталя стиха скаржилася, що їй жити важко у княгині, скучно (С. Васильченко). 2. у знач. пред., кому і без дод. Про почуття нудьги, туги, яке охоплює кого-небудь. Словник української мови у 20 томах
- скучно — Ску́чно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)