скучний

СКУЧНИ́Й, а́, е́.

1. Який відчуває нудьгу; невеселий.

Чарівник сидить у березняку на траві сумний і скучний (Вас., II, 1959, 55);

// Який виражає нудьгу.

Обличчя в Ліщини охмурніло, стало скучне (Вас., II, 1959, 151);

// у знач. ім. скучни́й, но́го, ч.; скучна́, но́ї, ж. Той, хто відчуває нудьгу.

Скучних і нудних на весіллі нема. Та їх взагалі нам не треба (Воскр., З перцем!, 1957, 203).

2. Який викликає нудьгу; нецікавий.

Тепер моя нога в «нормальному» стані,.. позволив писать і навіть скучні книжка читать (Л. Укр., V, 1956, 187);

Збори були для мене скучні (Тют., Вир, 1964, 405);

// Який не викликає інтересу.

— Пане Я стшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (Н.-Лев., II, 1956, 63);

Бронко на перших порах видався Сташці досить скучним партнером (Вільде, Сестри.., 1958, 386);

// Який викликає нудьгу своєю одноманітністю, монотонністю, похмурістю.

Раптом.. почався спів, вільний, розмірений, скучний (Коцюб., II, 1955, 131);

Вона [картина], безперечно, виграла б при меншому габариті. Тоді не викликала б критичного напряму думки ні зайвина скучного неба, ні настирливість зеленої стіни жита (Довж., III, 1960, 104);

// Позбавлений різноманітності, яскравості, радості.

Я маю право на таке [яскраве] життя, як кожна людина, а тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще (Коцюб., II, 1955, 435);

Відтак попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Хотк., II, 1966, 168).