скучний

СКУЧНИ́Й, а́, е́.

1. Який відчуває нудьгу; невеселий.

Чарівник сидить у березняку на траві сумний і скучний (С. Васильченко);

// Який виражає нудьгу.

Обличчя в Ліщини охмурніло, стало скучне (С. Васильченко);

// у знач. ім. скучни́й, но́го, ч.; скучна́, но́ї, ж. Той, хто відчуває нудьгу.

Скучних і нудних на весіллі нема. Та їх взагалі нам не треба (С. Воскрекасенко).

2. Який викликає нудьгу; нецікавий.

Тепер моя нога в “нормальному” стані, .. позволив писать і навіть скучні книжки читать (Леся Українка);

Збори були для мене скучні (Григорій Тютюнник);

// Який не викликає інтересу.

– Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (І. Нечуй-Левицький);

Бронко на перших порах видався Сташці досить скучним партнером (Ірина Вільде);

// Який викликає нудьгу своєю одноманітністю, монотонністю, похмурістю.

Раптом .. почався спів, вільний, розмірений, скучний (М. Коцюбинський);

Вона [картина], безперечно, виграла б при меншому габариті. Тоді не викликала б критичного напряму думки ні зайвина скучного неба, ні настирливість зеленої стіни жита (О. Довженко);

// Позбавлений різноманітності, яскравості, радості.

Я маю право на таке [яскраве] життя, як кожна людина, а тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще (М. Коцюбинський);

Відтак попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Г. Хоткевич).