слати

СЛА́ТИ¹, шлю, шлеш; мин. ч. слав, слала, ло; наказ. сп. шли; недок., перех.

1. Відсилати, направляти кого-небудь кудись з певною метою, з певним дорученням.

Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів. Чи хто із них не порятує Протав Троянських злих синів (Котл., I, 1952, 191);

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле (Вовчок, І, 1955, 113);

— Любий джуро! щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти, не можу на запросини лагідні (Л. Укр., І, 1951, 433);

— Куди і в якій справі посилав цар своїх послів, мені з Москви не одписано. А цареві слати своїх людей вільно куди заманеться, як і королю вашому (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 51).

Сла́ти за рушника́ми див. рушни́к;

Сла́ти сваті́в див. сват¹;

Сла́ти старості́в див. ста́роста.

2. Відправляти що-небудь поштою або через посильного для передачі комусь; посилати.

— Почав Хоцінський до мене вчащати; просить і до себе, дав мені гостинці, шле мені з сахарні по голові сахару (Н.-Лев., І, 1956, 125);

Чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких (Гл., Вибр., 1951, 43);

Я думаю,.. що можна гроші просто на його адресу слати (Л. Укр., V, 1956, 374);

З Василем не губила зв’язку, щоночі слала листи, на фронти (Логв., Давні рани, 1961, 59);

// перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку і т. ін.

Федь, відходячи, шле солодку посмішку офіцерові (Ю. Янов., IV, 1959, 186);

Він, з жаром фанатика звертався до бога, слав йому невміло складені молитва, щоб Тимофій приплив до берега (Стельмах, II, 1962, 203).

Сла́ти погро́зи — погрожувати.

Була війни сумна пора.. Всі слали ворогу погрози (Сос., І, 1957, 433);

Сла́ти приві́т (віта́ння, поклі́н, покло́ни, поздоро́влення і т. ін.) кому — вітати кого-небудь (звичайно у листі) або передавати вітання.

Про нього пишуть у газетах і шлють привіти земляки (Сос., II, 1958, 439);

— Що ваш Роман може нового написати! — вже сердиться десяцький. — Жив, здоров, чого і вам бажає, а далі всім шле поклони від високого неба і до низької землі (Стельмах, І, 1962, 512);

Сла́ти прокльо́ни (прокля́ття) кому, чому — проклинати кого-, що-небудь.

Вхопившись рукою за груди, щось шепче [чоловік], припавши ниць до землі… Чи то поклони б’є? а чи прокльони шле?.. (Мирний, І, 1954, 358);

Люди є різні. Характери різні. Отак і в коханні: один галасує, Ставить вимоги, прокльони шле грізні (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 91);

Не візьме більш рушниці в руки. Страшного списа не вживе… Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (Граб., І, 1959, 259).

◊ Неха́й (хай) бог (госпо́дь) шле що, заст.— уживається при побажанні добра, здоров’я і т. ін.

Нехай бог шле добре здоров’я і жінці і діточкам твоїм (Шевч., VI, 1957, 201).

3. Направляти, скеровувати що-небудь у певному напрямку, до когось, чогось.

Вчора грало-шуміло воно [море] Без вітру, Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі (Л. Укр., І, 1951, 150);

За кожну краплю крові слав він кулі у ненависні спини ворогів (Сос., Солов. далі, 1957, 34);

Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми (Тют., Вир, 1964, 374);

// Спрямовувати на щось, кудись (проміння, світло, погляд і т. ін.).

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті (Л. Укр., І, 1951, 70);

В холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук (Сос., II, 1958, 100);

Печальний шлють очі погляд у сірі безодні, кличуть пристрасно, ждуть сонця, привіту, далекої ласки (Хотк., II, 1966, 266).

СЛА́ТИ², стелю́, сте́леш, недок. Те саме, що стели́ти.

Стелять перед столом рушник (Сл. Гр.);

Вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має (Вовчок, І, 1955, 115);

Четверо дітей лагодилось уже лягати спати на полу, а Ївга слала їм (Гр., II, 1963, 353);

Насилу я діждався вечора, та мерщій звелів слати і ліг спати (Мирний, IV, 1955, 353);

Увійшла господарка, принесла соломи й почала слати нам постіль (Досв., Вибр., 1959, 73);

Ще пам’ята донині сивий Київ Рядки друкованих уперше літер… На Федорова гріб із львівських ясенів Пожовкле листя стеле львівський вітер… (Павл., Бистрина, 1959, 24);

*Образно. Осінь слала по землі свій золотавий килим… (Збан., Над Десною, 1951, 133);

Товстющі столітні дуби ще слала ранкові тіні по косогору до ставка (Ле, Ю. Кудря, 1956, 100);

Відходив день, і слала ніч тумани… (Сос., І, 1957, 475).

Сла́ти поко́си (покі́с) — те саме, що Кла́сти поко́си (покі́с) ( див. кла́сти).

Легко коситься на горі: вітер прохолоджує, коса коротенька. Зігнеться низько косар — і стеле, стеле, стеле покіс за покосом (Хотк., II, 1966, 316);

Коса знов сичала в траві, косарі бовталась у болоті, слали покоси (Горд., II, 1959, 199).