слати

СЛА́ТИ¹, шлю, шлеш; мин. ч. слав, слала, ло; наказ. сп. шли; недок., кого, що.

1. Відсилати, направляти кого-небудь кудись з певною метою, з певним дорученням.

Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів. Чи хто із них не порятує Протав Троянських злих синів (І. Котляревський);

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле (Марко Вовчок);

– Любий джуро! щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти не можу на запросини лагідні (Леся Українка);

– Куди і в якій справі посилав цар своїх послів, мені з Москви не одписано. А цареві слати своїх людей вільно куди заманеться, як і королю вашому (Н. Рибак).

2. Відправляти що-небудь поштою або через посильного для передачі комусь; посилати.

– Почав Хоцінський до мене вчащати; просить і до себе, дав мені гостинці, шле мені з сахарні по голові сахару (І. Нечуй-Левицький);

Чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких (Л. Глібов);

Я думаю, .. що можна гроші просто на його адресу слати (Леся Українка);

З Василем не губила зв'язку, щоночі слала листи, на фронти (В. Логвиненко);

// перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку і т. ін.

Федь, відходячи, шле солодку посмішку офіцерові (Ю. Яновський);

Він з жаром фанатика звертався до Бога, слав йому невміло складені молитви, щоб Тимофій приплив до берега (М. Стельмах).

3. Направляти, скеровувати що-небудь у певному напрямку, до когось, чогось.

Вчора грало-шуміло воно [море] Без вітру, Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі (Леся Українка);

За кожну краплю крові слав він кулі у ненависні спини ворогів (В. Сосюра);

Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми (Григорій Тютюнник);

// Спрямовувати на щось, кудись (проміння, світло, погляд і т. ін.).

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті (Леся Українка);

В холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук (В. Сосюра);

Печальний шлють очі погляд у сірі безодні, кличуть пристрасно, ждуть сонця, привіту, далекої ласки (Г. Хоткевич).

(1) Сла́ти погро́зи – погрожувати.

Була війни сумна пора .. Всі слали ворогу погрози (В. Сосюра);

(2) Сла́ти (посила́ти, передава́ти, перека́зувати, присила́ти) / посла́ти (переда́ти, переказа́ти, присла́ти) віта́ння (приві́т, поклі́н і т. ін.) кому – просити привітати кого-небудь, вклонитися кому-небудь (усно або в листі).

Про нього пишуть у газетах і шлють привіти земляки (В. Сосюра);

– Що ваш Роман може нового написати! – вже сердиться десяцький. – Жив, здоров, чого і вам бажає, а далі всім шле поклони від високого неба і до низької землі (М. Стельмах);

Так вона в кожнім листі і мені привіт передавала (О. Гончар);

– Всім народам – білим, і чорним, і жовтим – посилаємо сьогодні свій революційний привіт з червоного Скадовська! – розпалено гукає вона через голови людей кудись, здається, аж за горизонт (О. Гончар);

Коли Ви стрічаєтесь з ним, прошу переказати од мене привіт йому (М. Коцюбинський);

– Не забувайте, споминайте та й іншим паночкам привіт передавайте (О. Ковінька);

Вдарив революціонер – захитався світ! Як вмирав у чистім полі – слав усім привіт (П. Тичина);

Це Ви мені прислали свій привіт, Як сонце шле своє тепло і світ І кличе до життя, до праці, до розвою (М. Вороний);

Сам Кромвель, Кромвель з-за туманів мені вітання слав як брат (Л. Костенко);

Цвітуть, як льон, калюжки переливні, І мариться, що це ж сьогодні нас Послав привіт одвезти Бондарівні Не пан Каньовський, ні! – козак Тарас (М. Рильський);

Він просив передати привіт дружині й діткам... (І. Багряний);

Сашко сказав, що він Цюрука пам'ятає й просив йому теж передати вітання (В. Діброва);

(3) Сла́ти прокльо́ни (прокля́ття) кому, чому – проклинати кого-, що-небудь.

Вхопившись рукою за груди, щось шепче [чоловік], припавши ниць до землі... Чи то поклони б'є? а чи прокльони шле?.. (Панас Мирний);

Люди є різні. Характери різні. Отак і в коханні: один галасує, Ставить вимоги, прокльони шле грізні (Л. Дмитерко);

Не візьме більш рушниці в руки. Страшного списа не вживе... Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (П. Грабовський).

◇ Засила́ти (присила́ти, посила́ти, сла́ти) / засла́ти (присла́ти, посла́ти) старості́в (сваті́в, за рушника́ми, заст. люде́й) див. засила́ти;

(4) Сла́ти язи́к під но́ги – підлещуватися до кого-небудь.

Цей плазував на череві І догоджати звик, Начальникові килимом Під ноги слав язик (В. Симоненко).

СЛА́ТИ², стелю́, сте́леш, недок.

Те саме, що стели́ти.

Стелять перед столом рушник (Сл. Б. Грінченка);

Вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має (Марко Вовчок);

Четверо дітей лагодилось уже лягати спати на полу, а Ївга слала їм (Б. Грінченко);

Насилу я діждався вечора, та мерщій звелів слати і ліг спати (Панас Мирний);

Увійшла господарка, принесла соломи й почала слати нам постіль (Олесь Досвітній);

Ще пам'ята донині сивий Київ Рядки друкованих уперше літер... На Федорова гріб із львівських ясенів Пожовкле листя стеле львівський вітер... (Д. Павличко);

* Образно. Осінь слала по землі свій золотавий килим... (Ю. Збанацький);

Товстющі столітні дуби ще слала ранкові тіні по косогору до ставка (Іван Ле);

Відходив день, і слала ніч тумани... (В. Сосюра).

◇ (1) Сла́ти поко́си (покі́с) – те саме, що Кла́сти поко́си (покі́с) (див. кла́сти).

Легко коситься на горі: вітер прохолоджує, коса коротенька. Зігнеться низько косар – і стеле, стеле, стеле покіс за покосом (Г. Хоткевич);

Коса знов сичала в траві, косарі бовталась у болоті, слали покоси (К. Гордієнко).