сльозитися

СЛЬОЗИ́ТИСЯ, зи́ться, недок.

1. Наповнюватися сльозами, виділяти сльози (про очі).

Око, яке сльозилося, порожевіло, і сльоза покотилася по скроні (Вільде, На порозі, 1955, 307);

Обличчя було червоне, припухле, сльозилися очі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 360);

На старість очі в Дорохтея сльозяться на холоді й без холоду (Стельмах, І, 1962, 318);

*Образно. Навколо холодно і темно, Сльозиться небо (Бичко, Сійся.., 1959, 300).

2. перен. Виділяти краплі соку, вологи.

Темно-цегляста печінка, свіжа й блискуча, сльозилась ропою (Коцюб., II, 1955, 361);

Де тільки не доводилося йому спати за роки війни! В непривітних казармах; у землянках, де стіни сльозилися прозорим соком, що викапував [виступав краплинами] з кінців перерубаних коренів (Загреб., Спека, 1961, 14);

// Витікати по краплині; сочитися.

Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (Стельмах, V, 1963, 59);

*Образно. В широко відкритих очах дівчини сльозиться горе. Але вона не плаче, тільки до крові кусає запечені губи (Цюпа, Назустріч.., 1958, 191);

// Покриватися краплями вологи; пітніти.

Надворі була мряка. Повиті туманом, загратовані вікна нудно сльозились, накликаючи на нас тугу (Досв., Вибр., 1959, 122);

Шибки сльозилися, крізь них видно сіру, непривітну в осінній сльоті вулицю (Десняк, Опов., 1951, 77).