смертельно

СМЕРТЕ́ЛЬНО. Присл. до смерте́льний 1, 2, 5.

Смертельно скалічений чоловік звичайно не чує найтяжчої, найстрашнішої рани (Фр., І, 1955, 179);

З вулиці помалу, немов смертельно хвора, заходить Орина і важко спирається на тин (Собко, П’єси, 1958, 45);

Запитаєш журним криком: За віщо ж.. Смертельно вік боровся з віком, Губили страдників кати? (Граб., І, 1959, 101);

Біг кудись і Андрій. Куля, що смертельно цьвохнула йому понад вухом, гнала його прудкіше (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 91);

Ядзя була смертельно бліда (Кобр., Вибр., 1954, 88);

У смертельно втомлених, згаслих очах спалахували вогники (Гончар, III, 1959, 369);

Всім своїм єством давав [Бачура] зрозуміти, що він смертельно стомився (Чаб., Тече вода.., 1961, 34);

Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою в довгі, смертельно нудні вечори (Тют., Вир, 1964, 173);

// у знач. присудк. сл.

— Кожен вам скаже, що пити морську воду, та ще при голодуванні, небезпечно, навіть смертельно (Кучер, Голод, 1961, 205).