смутний

СМУТНИ́Й, СМУ́ТЕН, тна́, тне́.

1. Який відчуває смуток; якого охопив сум; сумний, журний.

Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить (Шевч., II, 1953, 131);

Рибалки були веселі, жартували.. Один Микола сидів смутний, похиливши свою чорноволосу голову (Н.-Лев., II, 1956, 229);

Ішли жінки смутні з клунками в руках (Головко, II, 1957, 171);

Голубонько-дівчинонько, Зіронько моя! Не питайся, моя мила, Чого смутен я (Рудан., Тв., 1959, 125);

*Образно. Сму́тная муза літа́ в самотині, Кличе поета свого (Л. Укр., І, 1951, 73);

// Який виражає смуток, сумний настрій.

Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою… (Коцюб., І, 1955, 230);

Смутне Кайдашеве бліде лице освітилося рожевим світом (Н.-Лев., II, 1956, 347);

Не дивись на мене поглядом смутним, — Знаю, ти не любиш, мариш тільки ним… (Олесь, Вибр., 1958, 74).

2. Сповнений, пройнятий смутком.

Цілий клубок думок, смутних і радісних, заворушився в моїй голові (Вас., IV, 1960, 40);

Спогади Тараса Григоровича про своє дитинство завжди були дуже смутні (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 7);

Смутен сон наснився Святославу, затьмарив чоло його ясне (Забіла, У.. світ, 1960, 169);

// Сповнений невеселих думок.

Лопух зорвала [зірвала] і накрила [дівчина], Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Шевч., II, 1963, 356);

// Який минає, проходить і т. ін. у смутку; невеселий, безрадісний.

[Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною (Вас., III, 1960, 15);

Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи ясні (Л. Укр., І, 1951, 58);

Рідко він тепер співав: тільки на весіллях і в смутну годину (Стельмах, І, 1962, 339);

Меркнуть зорі, білою стіною Смутен день на обрії встає, Сивий сніг заносить поле бою, Чорний ворон білий труп клює (Рильський, II, 1960, 186).

3. Який викликає смуток.

Смутна новина мене дуже-дуже засмутила (Л. Укр., V, 1956, 18);

Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, — Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут (Гр., І, 1963, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смутний — смутни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. смутний — СУМНИЙ, ЖУРНИЙ, ЗАСМУЧЕНИЙ; (- дні) невеселий, безрадісний. Словник синонімів Караванського
  3. смутний — див. сумний Словник синонімів Вусика
  4. смутний — [смутний] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
  5. смутний — смутен, -тна, -тне. 1》 Який відчуває смуток; якого охопив сум; сумний, журний. || Який виражає смуток, сумний настрій. 2》 Сповнений, пройнятий смутком. || Який минає, проходить і т. ін. у смутку; невеселий, безрадісний. 3》 Який викликає смуток. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. смутний — СМУТНИ́Й, СМУ́ТЕН, тна́, тне́. 1. Який відчуває смуток; якого охопив сум; сумний, журний. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить (Т. Шевченко); Рибалки були веселі, жартували .. Словник української мови у 20 томах
  7. смутний — СУМНИ́Й (який відчуває сум; який виражає або навіває сум), СМУТНИ́Й, ЗАСМУ́ЧЕНИЙ, НЕВЕСЕ́ЛИЙ, СУМОВИ́ТИЙ, ЖУРЛИ́ВИЙ, ЖУРНИ́Й, ПЕЧА́ЛЬНИЙ, БЕЗРА́ДІСНИЙ, БЕЗВІДРА́ДНИЙ, НЕРА́ДІСНИЙ, ЗАЖУ́РЕНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЧНИЙ рідше, СКОРБО́ТНИЙ... Словник синонімів української мови
  8. смутний — Смутни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)