сміливо
СМІ́ЛИ́ВО, присл.
1. Присл. до смі́ли́вий.
З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (Коцюб., І, 1955, 258);
Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Тют., Вир, 1964, 268);
Молодь сміливо виступає за нові прогресивні методи роботи, домагається значного піднесення продуктивності праці, зниження собівартості продукції (Хлібороб Укр., 6, 1966, 8);
Ніхто до Т. Г. Шевченка так сміливо і щиро не показував у мистецтві життя казахів (Вітч., 3, 1968, 155).
2. Без зусиль; легко, вільно.
Якесь здоровецьке вікно сіріє: таке здорове, що в його чоловік сміливо увійшов би, не схиливши голови (Н.-Лев., VI, 1966, 96);
// З повним правом.
Неспокій цей Я можу сміливо назвать чудесним (Рильський, III, 1961, 222);
Цю смолу тут-таки варили в казанах два запорожці, яких сміливо можна було вважати за чортів (Довж., І, 1958, 227).
Значення в інших словниках
- сміливо — смі́ли́во прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- сміливо — присл. 1》 Присл. до сміливий. 2》 Без зусиль; легко, вільно. || З повним правом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сміливо — СМІ́ЛИ́ВО, присл. 1. Присл. до смі́ли́вий. З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (М. Коцюбинський); Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Григорій Тютюнник). Словник української мови у 20 томах
- сміливо — диви́тися (пря́мо (зі спокі́йною со́вістю, сміли́во і т. ін.)) в о́чі кому—чому. Не відчувати своєї провини перед кимсь, не соромитися за свої дії, вчинки. (Мандрика:) Я зразу хотів сказати .. вам, що я дуже радий, що можу чесно дивитися вам в очі (О. Фразеологічний словник української мови
- сміливо — Сміливо нар. = сміло. ЗОЮР. І. 97. Неначе птахи чорні в гаї, козацтво сміливо літає. Шевч. 60. Словник української мови Грінченка