смішок

СМІШО́К, шка́, ч.

1. Нетривалий, короткочасний сміх.

З мене вилітає хриплий смішок. — Ха-ха! О, з пана Адама відомий апостол… (Коцюб., II, 1955, 259);

Засміявся Іван Бондар і з задоволенням почув у коридорі смішок своєї Марійки (Стельмах, II, 1962, 22);

Він засміявся лукавим, приглушеним смішком, і смішок цей не сподобався Тимкові (Тют., Вир, 1964, 268);

// Про жартівливий, усміхнений вираз (очей, обличчя).

Раптом Людмила глянула на свого супутника, і в очах блиснув затамований смішок (Головко, І, 1957, 483);

По обличчях присутніх пробіг смішок (Ткач, Плем’я.., 1948, 111).

З смішко́м — злегка усміхаючись.

Загомоніли всі одразу в коридорі про Обухівку. Без серця, із глумливим смішком: кооперація — це не коня з конюшні, не з комори хліб (Головко, II, 1957, 170);

— Писати [протокол] на самого себе? Та швидше руки мені повідсихають! — Кажу це з смішком (Збан., Єдина, 1959, 70).

2. у знач. присл. смішко́м. Жартома, несерйозно.

Агент .. смішком, багатозначними натяками то сяк, то так підкочується до дядьків, втирається в довір’я (Стельмах, І, 1962, 195).