снідати

СНІ́ДАТИ, аю, аєш, недок., неперех. і розм. перех. Їсти вранці, з’їдати сніданок.

— Ну, снідайте ж, поки овець позгонять. А я тим часом умиюся та зберуся, та й рушимо! (Мирний, І, 1949, 149);

Ранок. Віктор з Людмилою снідають (Головко, І, 1957, 459);

// чим. Їсти що-небудь уранці на сніданок.

В холодку, під крислатими горіхами.., снідають [робітники], чим хто має (Коцюб., І, 1955, 210);

Вітчим з синами сиділи за столом і снідали сухим хлібом з часником (Л. Укр., III, 1952, 562).

Вари́ти (звари́ти, навари́ти і т. ін.) сні́дати — готувати страви на сніданок.

— Буди Гаврила і Тимка. Бики у дворі ждуть. — Куди ж це? — заклопоталася стара. — Я ще й снідати не зварила (Тют., Вир, 1964, 89);

От мати наварила йому снідати. Принесла до берега та й кличе: — Івасику-Телесику, приплинь-бо сюди (Тич., І, 1957, 151);

Дава́ти (да́ти, подава́ти, пода́ти і т. ін.) сні́дати — подавати страви на сніданок.

Нічого пану хорунженку робити! Звелів снідати подати (Кв.-Осн., II, 1956, 207);

Коли Олена подала снідати і запитала його, як спалося, Дорош, посміхаючись, сказав, що спалося добре (Тют., Вир, 1964, 108).

◊ [Ні́би (як, на́че і т. ін.)] не сні́дав хто — мало сили в кого-небудь; хтось млявий, довго, повільно робить щось.

— Отут кладімо [колесо]! — виводячи хлопця з заціпенілості, вказує Тоня місце на межівнику [межнику].. — Та жвавіш повертайсь! Не снідав, чи що? (Гончар, Тронка, 1963, 34).