соборний

СОБО́РНИЙ, а, е.

1. Прикм. до собо́р 1.

∆ Собо́рне уло́ження — кодекс законів Російської держави періоду феодально-кріпосницького ладу.

Собору було запропоновано затвердити новий збірник законів, який дістав назву «Соборного уложення» (Іст. СРСР, І, 1957, 154).

2. Прикм. до собо́р 3.

Сильне враження на Тасю справив один з експонатів соборного музею (Дмит., Розлука, 1957, 34);

Золото старих соборних бань сліпуче блищить проти сонця (Собко, Матв. затока, 1962, 4);

// Який служить у соборі або функціонує при ньому.

Уже перші «роз’яснення» [універсалу].., з такою помпою виголошуваного найбасовитішими соборними протодияконами, примусили задуматись багатьох (Головко, II, 1957, 431);

Деякі графіті Софійського собору свідчать, що соборні дяки мали учнів, котрих навчали грамоти (Наука.., 10, 1970, 24);

З перших же нот всі його впізнали. Це був перший тенор соборного хору (Смолич, II, 1958, 38);

// Який здійснюється, відбувається в соборі, пов’язаний з ним.

Він.. теж був зараз тут, на великій соборній відправі (Гончар, II, 1959, 203).

Собо́рна це́рква — те саме, що собо́р 3.

Повів [князь] нового гетьмана з старшиною в соборну .. церкву (П. Куліш, Вибр., 1969, 172).

3. заст. Об’єднаний; неподільний.