сокира

СОКИ́РА, и, ж. Знаряддя для рубання і тесання, що являє собою насаджену на дерев’яний держак залізну лопать з гострим лезом з одного боку та обухом — з другого.

По обіді Гнат узяв сокиру та подавсь на подвір’я лагодити пліт (Коцюб., І, 1955, 33);

Матвій нарубав вербових кілків і сокирою вбиває їх у берег (Стельмах, І, 1962, 452);

; Як ішов [Давид] у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах. А під лавою сокира — хай тільки поткнуться [нападники]! (Головко, II, 1957, 135);

*У порівн. — Мовчи! — писнула пані, наскакуючи.. Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю! (Вовчок, І, 1955, 136);

— Совинський на дочці Польського оженився … взяв плащувату циганку, з таким носом, як сокира… (Мирний, І, 1949, 249);

Застряв [Янек] у юрбі, як сокира в деревині, і не міг ані рушити далі, ані повернутися до пана (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5);

// Такий предмет як старовинне знаряддя страти і як один із давніх видів зброї.

Прийшов і кат з сокирою, найнятий татарин, котрого Вишневецький держав при своєму дворі (Н.-Лев., VII, 1966, 136);

Для озброєння війська в царських майстернях виготовлялись пластинчаті панцирі, бронзові гостроверхі шоломи, луки й бойові сокири (Іст. СРСР, І, 1957, 13).

◊ Виго́стрювати (ви́гострити) соки́ру — те саме, що Наго́стрювати (нагостри́ти) соки́ру ( див. наго́стрювати).

А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить (Шевч., II, 1953, 288);

Гостри́ти соки́ру див. гостри́ти;

Знахо́дити (знайти́) соки́ру під (за) ла́вою (ла́вкою), ірон. — знаходити річ, яку ніхто не губив, і там, де вона звичайно лежить.

— Знайшли? — скептично глянув на дітей бакенщик. — Сокиру під лавкою! (Мокр., Острів.., 1961, 43);

Кла́сти під соки́ру — вирубувати.

Лежить він [ліс] на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (Стельмах, II, 1962, 268);

Ла́ден (ла́дна) хоч би й го́лову під соки́ру покла́сти — уживається як присягання, запевнення в правдивості чого-небудь.

— Що він прямує до однієї матеріальності, я за це ладен хоч би й голову під сокиру покласти. Я вчився з ним в гімназії й знаю його добре (Н.-Лев., V, 1966, 277);

Наго́стрювати (нагостри́ти) соки́ру див. наго́стрювати;

Підніма́ти (підійма́ти, підня́ти, підійня́ти) соки́ру див. підніма́ти;

Підно́сити (піднести́) соки́ру див. підно́сити;

Хоч соки́ру ві́шай — про важке, задушливе повітря у приміщенні.

— Прибирайте з столу свої люльки та недокурки. І вікно відчиніть. Диму ж, хоч сокиру вішай (Кучер, Голод, 1961, 458);

— Мотринин Роман приходив.. Надимів за годину, хоч сокиру вішай (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 295).