солодко

СО́ЛОДКО.

1. Присл. до соло́дкий.

«Я чув колись, що у панів, Мов у царів, Срібло та золото скрізь сяє, Що буцім би пани так хороше живуть Та солодко їдять і п’ють» (Гл., Вибр., 1951, 45);

Як у дружбі жити, так солодко їсти й пити! (Ів., Про бджілку.., 1959, 16);

— Одно знаю, хоч не з’їм солодко і напрацююся гіренько, так ніхто мене не налає (Коцюб., І, 1955, 45);

Княгиня бачила Константинополь і згадувала далекий Київ.., пригадувала, як у цей час над Дніпром.. солодко пахне спіле жито (Скл., Святослав, 1959, 135);

Спросоння Юрко потягнувся й солодко позіхнув (Чорн., Визвол. земля, 1959, 227);

Сурмач скручує цигарку, запалює її і солодко затягається (Ю. Янов., IV, 1959, 51);

[Олена (до Бичка):] Цілуйте мене: солодко, палко! (Кроп., І, 1958, 474);

Данилко солодко заснув (Ю. Янов., II, 1958, 188);

Не солодко жилося тоді Франкові, але Павлик бідував іще більше (Сам., II, 1958, 396);

В гостях вона не говорила, а ніби нявкала, як кішечка, тихо, солодко, облесливо (Н.-Лев., IV, 1956, 70);

Одарка солодко посміхнулась, обернулась (Панч, В дорозі, 1959, 328);

Працюючи над оповіданням «Сім мішків», я ніяк не міг знайти кінцівки, — виходило дуже солодко (Донч., VI, 1957, 616).

2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солодкого смаку.

[Аграфена:] Пийте, кладіть цукру хто скільки хоче, нехай нам сьогодні буде солодко (Корн., І, 1955, 171).

3. у знач. присудк. сл. Про приємні відчуття, яких зазнає хто-небудь; дуже приємно.

Любила Оля сісти на санчата.. і мчати з гори у засніжений, завихрений світ. Як пашать щоки, як тобі жарко, і страшно, і солодко, і прекрасно! (Чаб., Шляхами.., 1961, 26);

За день Іван добре стомився біля паровоза, але на душі у нього було солодко від задоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1959, 159).

4. у знач. присудк. сл., перев. із част. не. Про стан достатку, забезпеченості, задоволення чим-небудь і т. ін.; добре.

[Чирва:] Хіба йому на заводі солодко? (Мик., І, 1957, 57);

— От що, небоже, їдь ти, мабуть, у Новосельці.. Візьмеш моїх пару коней, бо і їм тут не солодко. Того й дивись, що ноги протягнуть (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. солодко — СО́ЛОДКО. 1. Присл. до соло́дкий. “Я чув колись, що у панів, Мов у царів, Срібло та золото скрізь сяє, Що буцім би пани так хороше живуть Та солодко їдять і п'ють” (Л. Словник української мови у 20 томах
  2. солодко — 1》 Присл. до солодкий. 2》 у знач. присудк. сл. Про відчуття солодкого смаку. 3》 у знач. присудк. сл. Про приємні відчуття, яких зазнає хто-небудь; дуже приємно. 4》 у знач. присудк. сл., перев. із част. не. Про стан достатку, забезпеченості, задоволення чим-небудь і т. ін.; добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. солодко — со́лодко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  4. солодко — Со́лодко, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)