сотенний
СО́ТЕ́ННИЙ, а, е.
1. іст. Прикм. до со́тня 5.
Тут, у Голтві, за часів Богдана Хмельницького було сотенне управління козацького полку (Вітч., 3, 1968, 129);
// Стос. до сотні.
Сотенною старшиною усе були Забрьохи (Кв.-Осн., II, 1956, 152);
В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73);
Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (Визначні місця Укр., 1958, 464).
2. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Особа, яка очолювала сотню (у 4 знач.).
З однією.. дружиною й рушив до города Остра Добриня, а там відпросився в сотенного й опинився в Любячі (Скл., Святослав, 1959, 58).
3. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Те саме, що со́тник 1, 3.
— Стрілять тебе я тут не стану, ти ще згодишся нам, сміття! — сказав сотенний (Сос., II, 1958, 402).
4. розм. Вартістю сто карбованців.
[Агапон:] У нього в кишенях повинно бути сто карбованців, ціла сотенна бумажка (Кроп., II, 1958, 181);
Це були гроші. Багато, на кілька тисяч карбованців новісіньких, аж хрустких, сотенних (Дор., Не повтори.., 1968, 34).
Значення в інших словниках
- сотенний — со́те́нний прикметник Орфографічний словник української мови
- сотенний — ЯК ІМ. сотник, командир сотні <�роти>. Словник синонімів Караванського
- сотенний — -а, -е. 1》 іст. Прикм. до сотня 5). || Стос. до сотні. 2》 у знач. ім. сотенний, -ного, ч., іст. Особа, яка очолювала сотню (у 4 знач.). 3》 у знач. ім. сотенний, -ного, ч., іст. Те саме, що сотник 1), 3). Сотенне містечко іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сотенний — СО́ТЕ́ННИЙ, а, е. 1. іст. Прикм. до со́тня 5. Тут, у Голтві, за часів Богдана Хмельницького було сотенне управління козацького полку (із журн.); // Стос. до сотні. Сотенною старшиною усе були Забрьохи (Г. Словник української мови у 20 томах
- сотенний — Соте́нний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сотенний — Сотенний, -а, -е Сотенный. Приходить один сотенний осаула. Сим. 226. Словник української мови Грінченка