1. Словник української мови в 11 томах

сплячий

СПЛЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до спа́ти.

Просто проти дверей, на блакитній ковдрі ліжка спокійно [лежить] спляча Галя (Коч., II, 1956, 465);

До узголів’я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати (Довж., І, 1958, 222);

Комендант не спромігся ні на що інше, як наказати капралові обернути сплячого на животі .. на спину (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 287);

— Тимку, вставай! Світає вже,— розштовхувала Уляна сплячого сина (Тют., Вир, 1964, 7);

Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі. (Март., Тв., 1954, 113);

Тишу сплячого села до решти сполохало безладне кукурікання півнів (Коцюб., І, 1955, 247);

// у знач. ім. спля́чі, чих, мн. (одн. спля́чий, чого, ч.; спля́ча, чої, ж.). Ті, що сплять.

Бійці посунули за ним, обережно переступаючи через сплячих (Гончар, III, 1959, 253);

Сплячі солодко хропіли (Збан., Таємниця.., 1971, 186);

Перший, хто трапився .. нашим подорожнім, був запорожець, що спав посеред самої дороги.. Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (Довж., І, 1958, 227).

2. у знач. прикм. Який перебуває в стані повного спокою, нерухомий.

Поміж гожими сплячими голівками молодих грибків лежали свіжозогнилі трупи небіжчиків (Козл., Мандрівники, 1946, 11);

// розм. Позбавлений жвавості, бадьорості; млявий.

— Мабуть, я від того такий сплячий, що так багато їм,— розважав собі не раз Славко (Март., Тв., 1954, 240);

// Який не проявляв себе.

Ось людина, ..у якої не було нагоди для того, щоб у неї пробудилися глибинні якості її душі. Вони в ній сплять. Це людина з сплячою совістю, вона дозволяє собі ганебні вчинки (Довж., III, 1960, 332).

∆ Спля́ча бру́нька — брунька, що звичайно не розвивається у пагін.

За здатністю до проростання бруньки поділяють на нормальні і сплячі. Нормальні бруньки проростають у наступному після утворення році, сплячі можуть багато років не розвиватися (Виробн. енц. сад., 1969, 46).

3. у знач. прикм., розм. Який викликає сон; снотворний.

Пан третього вечора вилляв попід постіль сплячий напій, ліг і прикинувся, що спить (Калин, Закарп. казки, 1955, 146).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сплячий — спля́чий 1 дієприкметник від: спа́ти спля́чий 2 прикметник нерухомий; млявий тощо спля́чий 3 іменник чоловічого роду, істота той, хто спить Орфографічний словник української мови
  2. сплячий — див. СОННИЙ. Словник синонімів Караванського
  3. сплячий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. теп. ч. до спати. || у знач. ім. сплячі, -чих, мн. (одн. сплячий, -чого, ч.; спляча, -чої, ж.).Ті, що сплять. 2》 у знач. прикм. Який перебуває у стані повного спокою, нерухомий. || розм. Позбавлений жвавості, бадьорості; млявий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сплячий — СПЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до спа́ти. Просто проти дверей, на блакитній ковдрі ліжка спокійно [лежить] спляча Галя (І. Кочерга); До узголів'я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати (О. Словник української мови у 20 томах
  5. сплячий — Спля́чий, -ча, -че; -чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. сплячий — Сплячий, сплящий, -а, -е Сонный, спящій. Добре, що не спав, а як би на сплячого напали вовки, то б були розірвали. Камен. у. Словник української мови Грінченка