сплячий

СПЛЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до спа́ти.

Просто проти дверей, на блакитній ковдрі ліжка спокійно [лежить] спляча Галя (І. Кочерга);

До узголів'я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати (О. Довженко);

Комендант не спромігся ні на що інше, як наказати капралові обернути сплячого на животі .. на спину (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

– Тимку, вставай! Світає вже, – розштовхувала Уляна сплячого сина (Григорій Тютюнник);

Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Л. Мартович);

Тишу сплячого села до решти сполохало безладне кукурікання півнів (М. Коцюбинський);

// у знач. ім. спля́чі, чих, мн. (одн. спля́чий, чого, ч.; спля́ча, чої, ж.). Ті, що сплять.

Бійці посунули за ним, обережно переступаючи через сплячих (О. Гончар);

Сплячі солодко хропіли (Ю. Збанацький);

Перший, хто трапився .. нашим подорожнім, був запорожець, що спав посеред самої дороги .. Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (О. Довженко).

2. у знач. прикм. Який перебуває в стані повного спокою, нерухомий.

Поміж гожими сплячими голівками молодих грибків лежали свіжозогнилі трупи небіжчиків (П. Козланюк);

// розм. Позбавлений жвавості, бадьорості; млявий.

– Мабуть, я від того такий сплячий, що так багато їм, – розважав собі не раз Славко (Л. Мартович);

// Який не проявляв себе.

Ось людина, .. у якої не було нагоди для того, щоб у неї пробудилися глибинні якості її душі. Вони в ній сплять. Це людина з сплячою совістю, вона дозволяє собі ганебні вчинки (О. Довженко).

3. у знач. прикм., розм. Який викликає сон; снотворний.

Пан третього вечора вилляв попід постіль сплячий напій, ліг і прикинувся, що спить (А. Калин).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

сплячий

Значення в інших словниках