спомин

СПО́МИН, у, ч. Те саме, що спо́гад.

Стріча [з Настею] розбуркала в йому спомини давнього щастя, розжеврила вгамоване кохання (Коцюб., І, 1955, 26);

Спомини про Регіну не покидали його, він рвався до неї думками, мріями (Фр., VII, 1951, 251);

Рідні пісні навіювали на нього багато споминів, змушували задуматись над своїм життям (Гончар, III, 1959, 132);

На мить блиснув в очах злий вогник, та зараз же згас: спомин про обіцянку, дану Каринському й Васюті, примусив Каргата стриматися (Шовк., Інженери, 1956, 178);

Зовсім інша робота писати спомини, там треба інтенсивного і більш-менш постійного напруження пам’яті (Л. Укр., V, 1956, 394);

Переважна більшість переказів, оповідань, легенд, споминів, пісень і прислів’їв про Шевченка.. — це твори, зігріті щирим почуттям, сповнені глибоких думок, яскраві й безпосередні (Рад. літ-во, 2, 1964, 137).

На [до́брий] спо́мин — те саме, що На спо́гад ( див. спо́гад).

Вона їй на спомин подарувала свій чорний платок. — Носіть на здоров’я та згадуйте мене! — сказала Христя (Мирний, III, 1954, 363);

— Прийміть, любий наш пане директоре, цей скромний дарунок на спомин від удячних учениць! (Март., Тв., 1954, 196);

— Візьміть оцю оптику від мене на добрий спомин. Таких окулярів у Києві небагато.. — Спасибі,— просто і весело відповіла Тоня (Собко, Матв. затока, 1962, 10).

◊ Легки́й на спо́мин — який з’являється, приходить у момент розмови, згадки про нього.

— Осюди б Дмитра Косарика.. Я ще не закінчив думки, як нас обігнала машина.. — Здрастуйте, товариші! — Косарик! Слово честі, Косарик! — От уже дійсно легкий на спомин! (Панч, На калин. мості, 1965, 293).