споминати

СПОМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОМ’ЯНУ́ТИ і діал. СПІМНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за, о.

1. Відтворювати в пам’яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь; згадувати.

От так-то бідна Маруся, не хотівши й споминати про Василя, тільки об нім однім і думала (Кв.-Осн., II, 1956, 40);

Споминали вони якогось чабана Ілька, що своїми піснями приворожив до себе молоду пані (Вас., І, 1959, 133);

Спом’янула [Катря], як ми були на вхідчинах у Чайченка, як танцювала в Булаха на весіллі (Вовчок, І, 1955, 215);

Чого тільки не згадалось і не передумалось за цей вечір… Данило Васильович навіть спом’янув учительку Степаниду, яка давно вчителювала в Марковому селі (Стельмах, Правда.., 1961, 231);

Про минувшість [минуле] ніколи не згадувала [Анна]. Коли спімнув іноді хто про її горе та про померлого судженого її, вона предивно бентежилася (Коб., II, 1956, 254).

◊ Не спомина́йте (не спомина́й) ли́хом — те саме, що Не помина́йте (не помина́й) ли́хом ( див. ли́хо).

[Маруся:] Прощай, чернеча рясо, не споминай лихом ту грішницю, що носила тебе, прости той гріх, що крила єси… (Мирний, V, 1955, 113);

Спом’яне́ш (спом’яне́те, діал. спімне́ш, спімне́те) моє́ сло́во — уживається як запевнення в тому, що все буде так, як сказано.

— Спом’яни моє слово: як будеш ти доброю, ніколи нічим не зобиджу тебе,— він підійшов до неї, пригорнув до себе, і Мар’яна охопила його обома руками (Стельмах, II, 1962, 402);

— Спімнете колись моє слово, що я радив вам на добре, але тоді буде запізно (Фр., VII, 1951, 255).

2. Побіжно, випадково називаючи, згадувати кого-, шо-небудь, зауважувати про когось, щось.

— Від учорашнього дня і цур йому і пек йому від мене; і не споминай про нього (Кв.-Осн., II, 1956, 206);

Хоч усім відомо, що красти гріх і погано, але їм ніхто про цеє не споминає (Коцюб., І, 1955, 462);

— Не хотів я довше у нього оставатися, а ще до того боявся, що скоро йому ще раз спімну о паперах, то він возьме та й спалить їх (Фр., II, 1950, 349).

3. рідко. Справляти поминки; поминати.

— Прощай, братику,— тихо й чуло шепотів Корж. — Тобі буде краще. Відстраждав ти своє. Годі! Поховаємо тебе, спом’янемо, як брата рідного… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 384).