споминати

СПОМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОМ'ЯНУ́ТИ і діал. СПІМНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за, о.

1. Відтворювати в пам'яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь; згадувати.

От так-то бідна Маруся, не хотівши й споминати про Василя, тільки об нім однім і думала (Г. Квітка-Основ'яненко);

Споминали вони якогось чабана Ілька, що своїми піснями приворожив до себе молоду пані (С. Васильченко);

Спом'янула [Катря], як ми були на вхідчинах у Чайченка, як танцювала в Булаха на весіллі (Марко Вовчок);

Чого тільки не згадалось і не передумалось за цей вечір... Данило Васильович навіть спом'янув учительку Степаниду, яка давно вчителювала в Марковому селі (М. Стельмах);

Про минувшість [минуле] ніколи не згадувала [Анна]. Коли спімнув іноді хто про її горе та про померлого судженого її, вона предивно бентежилася (О. Кобилянська);

І як серед громів про тебе споминаю, Згадай про мене ти в безпеці – тишині (П. Куліш);

Прийде весна, прийде пора кохання, а нас ніхто й ніколи не спімне. (О. Маковей).

2. Побіжно, випадково називаючи, згадувати кого-, шо-небудь, зауважувати про когось, щось.

– Від учорашнього дня і цур йому і пек йому від мене; і не споминай про нього (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хоч усім відомо, що красти гріх і погано, але їм ніхто про цеє не споминає (М. Коцюбинський);

– Не хотів я довше у нього оставатися, а ще до того боявся, що скоро йому ще раз спімну о паперах, то він возьме та й спалить їх (І. Франко).

3. рідко. Справляти поминки; поминати.

– Прощай, братику, – тихо й чуло шепотів Корж. – Тобі буде краще. Відстраждав ти своє. Годі! Поховаємо тебе, спом'янемо, як брата рідного... (З. Тулуб).

◇ (1) Спом'яне́ш (спом'яне́те, діал. спімне́ш, спімне́те) моє́ сло́во – уживається як запевнення в тому, що все буде так, як сказано.

– Спом'яни моє слово: як будеш ти доброю, ніколи нічим не зобиджу тебе, – він підійшов до неї, пригорнув до себе, і Мар'яна охопила його обома руками (М. Стельмах);

– Спімнете колись моє слово, що я радив вам на добре, але тоді буде запізно (І. Франко).