спопеляючий
СПОПЕЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до спопеля́ти.
Відомо, що енергія сонця може бути спопеляючою. Але вона може перетворюватись у троянду, в яблуневе цвітіння! (Рад. літ-во, 1, 1969, 10);
На початку війни було написане й гнівне, спопеляюче послання Тичини «Тебе ми знищим — чорт з тобою!» (Рад. літ-во, 3, 1968, 77);
Своїм спопеляючим словом Горький викривав капіталізм як систему грабежу і насильства, загарбницьких воєн (Рад. Укр., 17.VI 1951, 3).
Спопеля́юча нена́висть; Спопеля́ючий гнів — ненависть, гнів, що найсильніше виявляється.
Галанова гаряча кров зігріла серця мільйонів ще більшою любов’ю до Батьківщини і нищівною, спопеляючою ненавистю до ворогів (Ком. Укр., 8, 1962, 51);
Який на обличчі в нього був розпач і гнів, пекучий, спопеляючий! (Донч., III, 1956, 436);
Спопеля́ючий по́гляд — погляд, що виражає ненависть, презирство, гнів.
— Так, — відповіла я, зухвало витримуючи її спопеляючий погляд. — Я хочу їсти (Вільде, Сестри.., 1958, 542).
Значення в інших словниках
- спопеляючий — спопеля́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- спопеляючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до спопеляти. || у знач. прикм. Спопеляюча ненависть. Спопеляючий погляд. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спопеляючий — СПОПЕЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Який спопеляє кого-, що-небудь. Щоб сміх був справді спопеляючим, зазначає Остап Вишня, сатирикові треба відчувати слово – віртуозно ним володіти (із журн. Словник української мови у 20 томах