спорожнілий

СПОРОЖНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до спорожні́ти.

2. у знач. прикм. Нічим не заповнений; пустий, порожній.

Перед опухлими очима старої поставали то гарячі тільця дітей, то її спорожніла, чорна від часу діжа (Стельмах, Хліб.., 1959, 219);

Головуючий енергійно постукав у спорожнілу карафку, зажадав спокою (Ле, В снопі.., 1960, 21);

Над спорожнілою мискою востаннє перехиляється відерний горщик (Мик., II, 1957, 80);

// Ніким не зайнятий, не заповнений; у якому нікого немає; вільний.

Останній спорожнілий трамвай пішов у депо (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 26);

Комунгосп почав ремонтувати спорожнілі будинки (Кир., Вибр., 1960, 86);

Поїзд уже віддалявся, а вони все ще стояли на спорожнілій платформі (Панч, На калин. мості, 1965, 303).

3. у знач. прикм., перен. Духовно спустошений, без інтересу.

Він усе ще стояв на порозі, неначе не наважуючись переступити його і ввійти в свою.. квартиру — в своє спорожніле життя (Смолич, VI, 1959, 17).