спотикатися

СПОТИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПІТКНУ́ТИСЯ і СПОТИКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Невдало, незручно ступаючи або раптово зачіплюючись за щось ногою, втрачати рівновагу.

На те коня кують, щоб не спотикався (Укр.. присл.., 1955, 106);

Іде [баба] й спотикається, паличкою поперед себе дороги шукає, зовсім так, як сліпа (Фр., IV, 1950, 521);

Михайло Соя, біжачи в темряві, спотикався об каміння і покладені будівельниками дерев’яні балки (Ткач, Плем’я.., 1961, 113);

Кінь спіткнувся, і Данило, не втримавшись, вилетів з сідла (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 277);

В темряві об щось спіткнувся [Рубанюк] і упав (Цюпа, Назустріч.., 1958, 56);

Пішов Гонта похилившись; Іде, спотикнеться (Шевч., І, 1963, 138);

Біг [басмач] — спотикнувсь об горбок і упав (Перв., З глибини, 1956, 20);

*Образно. Низько у небі стримить, як золотий серп, пізній місяць.. Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки (Вас., II, 1959, 263);

// на кого — що, розм. Наскакувати, натикатися на кого-, що-небудь.

Вони, держачись одно за друге та спотикаючись на бочки, потихеньку вилізли з льоху (Коцюб., І, 1955, 244);

Вертаючись, вона спіткнулася на Свирида (Мирний, І, 1954, 242);

Одного дня спотикнувся [син] на гріб своєї мами (Стеф., І, 1949, 108);

// тільки недок. Йти нетвердою ходою, ледь пересуваючи ноги (від утоми, слабості, якихось переживань і т. ін.).

То спотикаючись з журби, то помиляючись, сяк-так вийшла [Ївга] на рундук та тут і впала (Кв.-Осн., II, 1956, 285);

Ковбаня спустив у льох про весілля любої доні.. дві бочки меду, що зовуть п’яне чоло, або споти́кач, — такого, що од одного кубка спотикатимешся (П. Куліш, Вибр., 1969, 266);

Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці (Донч., III, 1956. 57);

// перен., розм. Наймитуючи, працювати до знесилення.

— Учися, — кажуть [батьки] було, — учися, щоб хоч ти не страждав, як ми, не спотикавсь по поденщинах (Тесл., З книги життя, 1949, 66);

Хай би впізнали в ньому того ошарпаного підпаска, що за чужим бидлом по чужих нивах спотикався… (Гончар, III, 1959, 414).

2. перен., розм. Зупинятися, не справлятися із своїм завданням, допускати помилки, зустрічаючись з труднощами, перешкодами.

Найчастіше спотикаються на перекладі омоніма і взагалі багатозначного слова, коли з двох-трьох його значень вибирають якраз недоречне (Кундзич, Діези.., 1956, 9);

Мистецтво рухають уперед ті, хто шукає, часом, може, й спотикаючись, а не ті, хто вважає, що вже знайшов — і заспокоївся на тому (Рильський, Веч. розмови, 1964, 262);

У другому турі на п’ятому, трохи незвичайному, завданні спіткнулося чимало учасників (Наука.., 7, 1967, 60);

// Замовкати, відчуваючи трудність у вимовленні чого-небудь, затинатися на слові, фразі.

Хлопча узялось за письмо і стало не спотикаючись читати (Кв.-Осн., II, 1956, 481);

Почав [Мокрицький] спотикатися на сучасних скотарських термінах, від чого змішався ще гірше (Вол., Місячне срібло, 1961, 227);

— Навчилися й ми цієї техніки використовувати оту саму гід… гідравліку, — спіткнувся був трохи на незвичнім слові Казанок (Крот., Сини.., 1948, 53).

3. перен., розм. Робити хибні кроки у житті, діяльності; оступатися, помилятися.

[Рябий:] Спіткнувся на життєвих просторах, громадяни начальники. [Яків:] Дуже часто спотикаєшся (Зар., Антеї, 1961, 21);

Звісно, керувати колгоспом — справа нелегка, особливо людям, що не мають досвіду. Тут можна і спіткнутися (Цюпа, Назустріч.., 1958, 320);

— Ви спотикнулися, я думаю, востаннє, Остап Іванович, — каже Начальник, — давайте жити й працювати (Ю. Янов., IV, 1959, 130).