спроста

СПРО́СТА, присл., розм.

1. Без причини, без підстав.

Члени військової ради знали, що майор з шифрувального відділу спроста не заходив на засідання (Кучер, Чорноморці, 1948, 92);

// Марно, даремно.

Виявляється, що й на риббазі дядя Жора служить не так собі спроста (Збан., Мор. чайка, 1959, 49);

— А потім батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась: що ви заходили до нас. То хіба це спроста? (Стельмах, II, 1962, 78).

2. З наївності, недосвідченості.

— Не думала брати сьогодні слова, — схвильовано почала Вутанька. — І не брала б, якби не оцей, що зараз тут виступав. Боялася, що заб’є він вам памороки, спроста й не розгадаєте його… (Гончар, II, 1959, 190);

Присутні засміялися, відзначивши, що «баритон» мав свою думку і не так спроста погодиться абикуди їхати (Ле, Право.., 1957, 53).

3. Без зусиль, просто.

— Виберу пору, коли старий роздобриться, і скажу йому про нашу любов. Чув, що про тебе говорив… — Хто його знає. Старого твого не розкусиш спроста (Стельмах, II, 1962, 371);

— Ти думаєш, на кордоні, як у Троянівці, — виліз на клуню, — і все видно? Там усе засекречено, спроста не побачиш (Тют., Вир, 1964, 303);

// Те саме, що за́просто.

Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан,.. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до христа (Шевч., II, 1953, 88).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

спроста

Значення в інших словниках