спроста

СПРО́СТА́, присл., розм.

1. Без причини, без підстав.

Члени військової ради знали, що майор з шифрувального відділу спроста не заходив на засідання (В. Кучер);

// Марно, даремно.

Виявляється, що й на риббазі дядя Жора служить не так собі спроста (Ю. Збанацький);

– А потім батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась: що ви заходили до нас. То хіба це спроста? (М. Стельмах);

– А не помічаєте хлопці, як старший лікар почав хвостом крутити? Це не спроста (М. Хвильовий).

2. З наївності, недосвідченості.

– Не думала брати сьогодні слова, – схвильовано почала Вутанька. – І не брала б, якби не оцей, що зараз тут виступав. Боялася, що заб'є він вам памороки, спроста й не розгадаєте його... (О. Гончар);

Присутні засміялися, відзначивши, що “баритон” мав свою думку і не так спроста погодиться абикуди їхати (Іван Ле).

3. Без зусиль, просто.

– Виберу пору, коли старий роздобриться, і скажу йому про нашу любов. Чув, що про тебе говорив... – Хто його знає. Старого твого не розкусиш спроста (М. Стельмах);

– Ти думаєш, на кордоні, як у Троянівці, – виліз на клуню, – і все видно? Там усе засекречено, спроста не побачиш (Григорій Тютюнник);

// Те саме, що за́просто.

Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан, .. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до христа (Т. Шевченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

спроста

Значення в інших словниках