1. Словник української мови в 11 томах

спустілий

СПУСТІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до спусті́ти.

Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (Гончар, III, 1959, 127);

Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Баш, На.. дорозі, 1967, 34).

2. у знач. прикм., перен. Те саме, що спусто́шений 2.

Коли ж Естерка замовкла і її, схилену, спустілу, вивели під руки з світлиці, народ розступився (Коцюб., II, 195, 178).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спустілий — спусті́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. спустілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до спустіти. 2》 у знач. прикм., перен. Те саме, що спустошений 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. спустілий — СПУСТІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до спусті́ти. Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (О. Гончар); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
  4. спустілий — ПОРО́ЖНІЙ (про посудину, вмістище, приміщення — нічим не заповнений; про місце — ніким, нічим не зайнятий), ПУСТИ́Й, ВІ́ЛЬНИЙ, НЕЗА́ЙНЯТИЙ, СПОРОЖНІ́ЛИЙ, СПОРО́ЖНЕНИЙ, СПУСТІ́ЛИЙ (який раніше був зайнятий, заповнений кимсь, чимсь); ГО́ЛИЙ (перев. Словник синонімів української мови
  5. спустілий — Спустілий, -а, -е Опустѣлый. Словник української мови Грінченка