стиха
СТИ́ХА, присл.
1. Не на повний голос; впівголоса; неголосно.
Магнати здоровкались розмовляли стиха (Н.-Лев., VII, 1966, 36);
Марина, збираючи в огороді огірки та стиха виспівуючи, думала про те, з ким то їй доведеться рядом у полі жати (Мирний, IV, 1955, 222);
До Тихона Давид прихилився і стиха сказав щось (Головко, II, 1957, 128);
Стиха мукнула в сінях корова… (М. Ол., Леся, 1960, 52);
// З невеликою звучністю.
Коні пішли ступою, форкаючи інколи від куряви, залізне путо стиха побрязкувало, тужлива пісня котилася широкими ланами (Коцюб., І, 1955, 240);
Стиха шелестіла над ним тополя (Шиян, Переможці, 1950, 55).
2. Таємно від когось або від усіх; потай.
Брешіть, брешіть, воріженьки, Набрешетесь лиха, А ми з тобою, миленький, Кохаймося стиха (Укр.. лір. пісні, 1958, 332);
Стиха кидала [Наташа] на Колісника жартівливі погляди своїми чорними очима (Мирний, III, 1954, 277);
— Нищечком та стиха поліземо рачки до кавунів.. та й повикочуємо сюди (Гр., І, 1963, 362).
3. Не поспішаючи, поволі.
Літа.. Пливуть собі стиха, Забирають за собою І добро і лихо! (Шевч., II, 1963, 235);
Іду стиха, зупиняючись та оглядаючись (Вовчок, VI, 1956, 318);
Я стиха підвівся і підійшов до розчиненого вікна (Ю. Янов., II, 1958, 95);
Вузькою зміястою дорогою стиха наближалася машина (Кач., Вибр., 1947, 142);
// Поступово, мало-помалу.
Не стануть щасливі вглядатись до лиха, Що в могилу жене нерозумного стиха (Щог., Поезії, 1958, 309).
4. Несильно, злегка.
Ранішній вітер стиха гойдав мотузку (Коцюб., II, 1955, 197);
Було вже надвечір. Сонце світило стиха, без жари (П. Куліш, Вибр., 1969, 49);
Він узяв руки зв’язані Давидові й потяг догори, надавивши одною ногою на плечі. Стиха, дужче (Головко, II, 1957, 166);
Натиснувши стиха ручку, він крізь вузеньку щілинку заглянув до середини [кімнати] (Смолич, II, 1958, 33).
Значення в інших словниках
- стиха — сти́ха прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- стиха — пр., тихо, потихеньку, тихцем, неголосно, півголосом; крадькома, потай, тихою сапою; без поспіху, поволі; (тиснути) легко, несильно; стихенька. Словник синонімів Караванського
- стиха — СТИ́ХА, присл. 1. Не на повний голос; впівголоса; неголосно. Магнати здоровкались розмовляли стиха (І. Нечуй-Левицький); Марина, збираючи в огороді огірки та стиха виспівуючи, думала про те, з ким то їй доведеться рядом у полі жати (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
- стиха — присл. 1》 Не на повний голос; впівголоса; неголосно. || З невеликою звучністю. 2》 Таємно від когось або від усіх; потай. 3》 Не поспішаючи, поволі. || Поступово, мало-помалу. 4》 Несильно, злегка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стиха — ПО́ТАЙ (так, щоб ніхто не знав, не дізнався; таємно від когось, від усіх), ПОТАЄ́МНО (ПОТАЄ́МНЕ рідше), ТАЄ́МНО, ТАЄМНИ́ЧО (ТАЄМНИ́ЧЕ), СТИ́ХА, НИ́ШКОМ, КРАДЬКОМА́, НА́ЗИРЦІ, НА́ЗИРЦЕМ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКОМУ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКИ, ТИХЕ́НЬКО розм., ТАЙКО́М розм. Словник синонімів української мови
- стиха — Сти́ха, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)