странник
СТРА́ННИК, а, ч., заст.
1. Богомолець, який мандрує по так званих святих місцях і живе милостинею; прочанин.
— Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, — сказав Копронідос (Н.-Лев., III, 1956, 373);
Минули ми одну озію, минули другу, третю. Увійшли в чайню [чайну]. Там уже сиділо декілька странників — чаювали (Тесл., З книги життя, 1949, 49).
2. Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній.
— Люди добрі! Якби моя воля була, я б і привітав вас, і нагодував, — коли [хіба] ж можна странника не прийнять, не впокоїти? (Україна.., 1, 1960, 98).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- странник — стра́нник іменник чоловічого роду, істота богомолець; подорожній Орфографічний словник української мови
- странник — моск. мандрівник мандрика, мандрівник, подорожний, прочанин, див. пілігрим Словник чужослів Павло Штепа
- странник — СТРА́ННИК, а, ч., заст. 1. Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин. – Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, – сказав Копронідос (І. Словник української мови у 20 томах
- странник — -а, ч., заст. 1》 Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин. 2》 Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній. Великий тлумачний словник сучасної мови
- странник — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Словник синонімів української мови