страшно

СТРА́ШНО.

1. Присл. до страшни́й.

— Ну, так! Оженився неборак! — Сама собі вона шептала І тяжко, страшно усміхалась (Шевч., II, 1963, 304);

Він ходив зовсім як несамовитий, і його позападалі очі іноді так страшно блищали, що Горпина часом лякалась його (Гр., І, 1963, 259);

— Як ти страшно й мудро заговорила, братова, — вражено подивився [Яків] на Дарину, а думки відразу домалювали все сказане про жіночу долю (Стельмах, І, 1962, 489);

При стрільбі, суворий і натхненний [командир]. Повторяє приказку свою: — Прикро помилятись на ученні, Страшно помилятися в бою… (Гірник, Сонце.., 1958, 116);

Соломія мучилась і страшно стогнала. Вона зовсім попекла собі руки до самих кісточок (Н.-Лев., VI, 1966, 416);

Петро підвівся, сів. Серце його страшно билося; голова горіла (Мирний, І, 1954, 353);

Дітвора була страшно зацікавлена (Донч., VI, 1957, 15);

Ранок був темний — димний і туманний. Страшно пахло горілим і паленим (Смолич, II, 1958, 39);

— Наш Фокс страшно перебірливий. Якийсь час узагалі не хотів їсти м’яса (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 178).

І (й) приступи́ти (приступи́тися) стра́шно див. приступи́ти, приступи́тися.

2. у знач. присудк. сл. Хто-небудь відчуває страх, боязнь.

Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! (Шевч., II, 1963, 253);

Серед двору лежав блідий, як смерть, Федір. Усім стало якось моторошно, страшно… (Мирний, IV, 1955, 236);

Настя почула брязкіт кайданів, і їй стало страшно (Коцюб., І, 1955, 75);

Кричала сова. Від того крику робилося страшно і моторошно (Тют., Вир, 1964, 187).