страшно

(відчувати страх, боязнь – у знач. прис.) страх (острах) бере кого; страх (жах) проймає кого; (відчувати великий жах, переляк) душа в (під) п’яти ховається (скаче і т. ін.) в кого; волосся (волос) [на толові] стає (заст. становиться) дибом (дротом) у кого; волосся [на голові (догори)] піднімається (підіймається) в кого: кров холоне [в жилах] у кого, кому; жижки трусяться в кого; ноги згинаються [в колінах] у кого; наче комашня попід шкурою бігає в кого; мурашки (мурахи) бігають (лазять і т. ін.) за (поза) спиною (по спині, по тілу, за плечима і т. ін.) кому, у кого; [аж] мороз іде (йде, сягає, пробігає, продирає і т. ін.) спиною (поза спиною, поза шкірою, поза шкурою, по шкірі, з-за плечей, поза плечима) в кого, кому; холоне душа (в душі, на душі) в кого; холоне серце (в серці) в кого.

Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Коцюбинський, 3, 1956, с. 335); Мене острах бере, морозом обдає (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 88); Ось він уже разів зо два упірнув, знесилившись. Тоді нас раптом проймає страх – людина тоне (Яновський, 2, 1958, с. 17); Глобу проймав жах, гнався за ним. табуном мовчазних, упевнених вовків (Гончар, Новели, 1954, с. 72); Раз канчуком вчеше пан – до печінки дійде, а голосом крикне – душа з ляку… аж під п’яти ховається (Панас Мирний, 4, 1955, с. 220); А коли я намагався переконати себе, що це не зовсім так, – ноги самі починали бігти, в животі кишки замерзли, душа скакала в п’яти і ще нижче (Яновський, 1, І982, с. 226); Волосся дивом становиться і здається неначе за шиворот хто і ловить (Котляревський, 2, 1953, с. 68); Ми часто забуваємо про дуже важливі речі, не бачимо їх, і потім… у нас волосся стає дибом: куди ж ми досі дивилися? (Довженко, 3, 1960, с. 189); Сидиш часом на фастівському вокзалі, а дівиця як ударить з репродуктора басом – профундо.. , – так волосся на голові дротом і стає (Маківчук, Анфас і в профіль, 1972, с. 13); [Савка:] Вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 405); [Зачепиха:] Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було розказувать про ту войну [війну], – волосся догори підіймається (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 59); [Едіта:] Кров мені холоне в жилах, як я дивлюсь на «іграшки» такі (Леся Українка, 3, 1952, с. 33); У мене он кров холоне за Паньком. Ні, не вижену я людини з хати (Гуріненко, У серця своя пам’ять, 1973, с. 91); Збадьорює себе, – подумав Станіслав, – а в самої, мабуть, жижки трусяться (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 61); [Мордохай:] Щось у мене в колінах ноги згинаються і наче попід шкурою комашня бігає (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 162); Андрієві очі лізуть на лоб, а за плечима – мурахи (Коцюбинський, 3, 1974, с. 96); Мурашки бігали по спині, але цікавість перемогла страх (Гжицький, Чорне озеро, 1961, с. 15); [Катря:] Не можу я, бідна, і зрозуміти такого щастя.., тільки аж мороз спиною йде, так страшно (Старицький, 2, 1964, с. 183); [Кабиця:] Налякала як, аж мороз поза шкурою й досі! (Старицький, 2, 1964, с. 28); «Невже він брат мій?» – миготіло у його в думці, і аж мороз пробігав у його поза спиною (Панас Мирний, 1, 1968, с. 53); Хіба забудеш рядки Шевченка, пройняті таким гострим почуттям самоти, що аж серце стискується і мороз іде по шкірі (Крижанівський, М. Рильський, 1960, с. 165); Було й слухати, як ваш батько-покійничок розказує, то мороз з-за плечей бере (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 307); [Вартовий колегіант:] – Я мислю собі так, же [що] як доскочать сюди гайдамаки, ото ж буде. Страшно й уявити, мороз поза плечима сягає. Куди тоді ховатися? (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 26); – А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне!.. – Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі, як горіли станції (Гончар, 4, 1978, с. 57); Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Шевченко, 1, 1951, с. 393); І от… знову увижається страшна темнота… Тихо.., глухо.., страшно аж в серці холоне (Панас Мирний, 4, 1955, с. 332). Пор.: злякатися; тривожитися.