стьобати

СТЬОБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., перех. Прошивати що-небудь стібками.

СТЬОБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок.

1. перех. і неперех. Бити кого-небудь або вдаряти по чому-небудь чимсь гнучким; хльостати, шмагати.

Погонич махав та стьобав по їх спинах батогом, а вони [свині] уперто таки лізли під колеса (Н.-Лев., III, 1956, 27);

Яшко, мій менший брат, усе стьобав мене батогом по голих литках (Панч, На калин. мості, 1965, 7);

Йонька безнастанно стьобав биків батогом (Тют., Вир, 1964, 89);

*У порівн. Дощ не вгавав, шарудів по толевому даху, наче хто стьобав довгим хворостинням (Хижняк, Килимок, 1961, 13);

// Рухаючись, сильно ударяти (про дощ, вітер, кулі, гілки рослин і т. ін.).

Лютий вітер дошкульно стьобав їм в обличчя (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 19);

Кущі стьобали бійців по грудях та спинах, залишаючи на одязі темні росяні смуги (Тют., Вир, 1964, 383);

Вже інколи стьобали кулі по коноплях (Головко, І, 1957, 72).

◊ Мов (немо́в, на́че і т. ін.) батого́м по се́рцю стьоба́є (стьобну́в, стьобне́ і т. ін.) див. се́рце.

2. перех. і неперех., перен. Говорячи різко, дошкульно, досаждати кому-небудь.

Розшаріла, збуджена Вутанька на трибуні.. Як вона говорила, палаючи вся і кожним словом б’ючи, стьобаючи його в обличчя (Гончар, II, 1959, 192);

// Піддавати кого-, що-небудь гострій критиці.

Корній Іванович ніби співчуває сектанту, який мучиться своєю недорікуватістю; вчитель навіть допомагає викладати йому релігійні канони… щоб потім стьобати по них дошкульними фразами (Вол., Місячне срібло, 1961, 176).

3. перех., розм. Ловити, витягувати з води (рибу).

Глухі діди змайстрували якусь електричну вудку і так нею стьобають рибу на греблі, аж гай шумить (Кучер, Трудна любов, 1960, 587);

— Хіба ти що, не ловив ніколи вудкою або переметом? — Поки малим був, то йоржів стьобав. А так — ні, не визнаю (Загреб., Спека, 1961, 268).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

стьобати

Значення в інших словниках