стьобати

СТЬОБА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., що.

Прошивати що-небудь стібками.

СТЬОБА́ТИ², а́ю, а́єш, недок.

1. кого, що і без прям. дод. Бити кого-небудь або вдаряти по чому-небудь чимсь гнучким; хльостати, шмагати.

Погонич махав та стьобав по їх спинах батогом, а вони [свині] уперто таки лізли під колеса (І. Нечуй-Левицький);

Яшко, мій менший брат, усе стьобав мене батогом по голих литках (П. Панч);

Йонька безнастанно стьобав биків батогом (Григорій Тютюнник);

* У порівн. Дощ не вгавав, шарудів по толевому даху, наче хто стьобав довгим хворостинням (А. Хижняк);

// Рухаючись, сильно ударяти (про дощ, вітер, кулі, гілки рослин і т. ін.).

Лютий вітер дошкульно стьобав їм в обличчя (В. Кучер);

Кущі стьобали бійців по грудях та спинах, залишаючи на одязі темні росяні смуги (Григорій Тютюнник);

Вже інколи стьобали кулі по коноплях (А. Головко).

2. кого, що і без прям. дод., перен. Говорячи різко, дошкульно, досаждати кому-небудь.

Розшаріла, збуджена Вутанька на трибуні .. Як вона говорила, палаючи вся і кожним словом б'ючи, стьобаючи його в обличчя (О. Гончар);

// Піддавати кого-, що-небудь гострій критиці.

Стьобати дошкульними фразами.

3. кого, що, розм. Ловити, витягувати з води (рибу).

Глухі діди змайстрували якусь електричну вудку і так нею стьобають рибу на греблі, аж гай шумить (В. Кучер);

– Хіба ти що, не ловив ніколи вудкою або переметом? – Поки малим був, то йоржів стьобав. А так – ні, не визнаю (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me