суворо
СУВО́РО, присл.
1. Присл. до суво́рий 1-6.
Запалі очі суворо виблискували з-під настовбурчених брів (Мирний, III, 1954, 265);
— Не здумайте тікати, — суворо сказав Андрій і поплескав рукою по чорному стволу гвинтівки (Тют., Вир, 1964, 425);
Коли справа заходила серйозна, Хома завжди поводився з своїм приятелем суворо і ніякого панібратства не терпів (Гончар, III, 1959, 243);
Прошу не судити мене суворо (Довж., І, 1958, 27);
Кандиба деякий час суворо дотримував обіцянку і зовсім не пив (Дмит., Розлука, 1957, 175);
Німотний кипарис, хороший мій знайомий, Суворо зводиться в мінливі небеса (Рильський, II, 1960, 135).
Суво́ро попере́дити див. попереджа́ти.
2. у знач. присудк. сл. Про відсутність будь-яких послаблень, поблажливості.
— «Грабуй награбоване», так, чи що?! Ні, цей номер у нас не пройде!.. Щодо цього в Килигея було суворо (Гончар, II, 1959, 54).
Значення в інших словниках
- суворо — Суворо. Нерідко використовується для перекладу російського строго. Якщо ж мають на увазі дотримання певних норм, правил, доречніші інші визначення: твердо, неухильно, точно. “Годувати тварин точно за нормами”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- суворо — суво́ро прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- суворо — СУВО́РО, присл. 1. Присл. до суво́рий 1–6. Запалі очі суворо виблискували з-під настовбурчених брів (Панас Мирний); – Не здумайте тікати, – суворо сказав Андрій і поплескав рукою по чорному стволу гвинтівки (Григорій Тютюнник)... Словник української мови у 20 томах
- суворо — присл. 1》 Присл. до суворий 1-6). 2》 у знач. присудк. сл. Про відсутність будь-яких послаблень, поблажливості. Великий тлумачний словник сучасної мови