суворо
СУВО́РО, присл.
1. Присл. до суво́рий 1–6.
Запалі очі суворо виблискували з-під настовбурчених брів (Панас Мирний);
– Не здумайте тікати, – суворо сказав Андрій і поплескав рукою по чорному стволу гвинтівки (Григорій Тютюнник);
Коли справа заходила серйозна, Хома завжди поводився з своїм приятелем суворо і ніякого панібратства не терпів (О. Гончар);
Прошу не судити мене суворо (О. Довженко);
Кандиба деякий час суворо дотримував обіцянку і зовсім не пив (Л. Дмитерко);
Німотний кипарис, хороший мій знайомий, Суворо зводиться в мінливі небеса (М. Рильський).
2. у знач. пред. Про відсутність будь-яких послаблень, поблажливості.
– “Грабуй награбоване”, так, чи що?! Ні, цей номер у нас не пройде!.. Щодо цього в Килигея було суворо (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- суворо — Суворо. Нерідко використовується для перекладу російського строго. Якщо ж мають на увазі дотримання певних норм, правил, доречніші інші визначення: твердо, неухильно, точно. “Годувати тварин точно за нормами”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- суворо — суво́ро прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- суворо — присл. 1》 Присл. до суворий 1-6). 2》 у знач. присудк. сл. Про відсутність будь-яких послаблень, поблажливості. Великий тлумачний словник сучасної мови
- суворо — СУВО́РО, присл. 1. Присл. до суво́рий 1-6. Запалі очі суворо виблискували з-під настовбурчених брів (Мирний, III, 1954, 265); — Не здумайте тікати, — суворо сказав Андрій і поплескав рукою по чорному стволу гвинтівки (Тют. Словник української мови в 11 томах