1. Словник української мови в 11 томах

сумовито

СУМОВИ́ТО, присл.

1. Присл. до сумови́тий 1, 3.

— Скрізь панує неправда в світі, — сказав сумовито Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 411);

Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (Жур., Звич. турботи, 1960, 14);

У замуленому озерці сумовито кумкали жаби (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 136);

Сумовито заскрипіла підвода (Стельмах, II, 1962, 207);

Брудна, вогка світлиця була слабо освічена одною лампою, що сумовито гойдалася на стелі (Фр., І, 1955, 229).

2. у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно.

Буває так тривожно, сумовито В людському серці (Ющ., Люди.., 1959, 222);

// Про обстановку, яка викликає, навіває сум.

Сумовито якось і тихо було в тій давніше.. веселій оселі (Фр., VIII, 1952, 236).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сумовито — сумови́то прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. сумовито — див. тривожно Словник синонімів Вусика
  3. сумовито — СУМОВИ́ТО, присл. 1. Присл. до сумови́тий 1, 3. – Скрізь панує неправда в світі, – сказав сумовито Роман (І. Нечуй-Левицький); Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (С. Журахович); У замуленому озерці сумовито кумкали жаби (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. сумовито — присл. 1》 Присл. до сумовитий 1), 3). 2》 у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно. || Про ситуацію, яка викликає, навіває сум. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. сумовито — Сумови́то, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)