1. Словник української мови у 20 томах

сумовито

СУМОВИ́ТО, присл.

1. Присл. до сумови́тий 1, 3.

– Скрізь панує неправда в світі, – сказав сумовито Роман (І. Нечуй-Левицький);

Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (С. Журахович);

У замуленому озерці сумовито кумкали жаби (Ю. Бедзик);

Сумовито заскрипіла підвода (М. Стельмах);

Брудна, вогка світлиця була слабо освічена одною лампою, що сумовито гойдалася на стелі (І. Франко).

2. у знач. пред. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно.

Буває так тривожно, сумовито В людському серці (О. Ющенко);

// Про обстановку, яка викликає, навіває сум.

Сумовито якось і тихо було в тій давніше .. веселій оселі (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сумовито — сумови́то прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. сумовито — див. тривожно Словник синонімів Вусика
  3. сумовито — присл. 1》 Присл. до сумовитий 1), 3). 2》 у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно. || Про ситуацію, яка викликає, навіває сум. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сумовито — Сумови́то, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. сумовито — СУМОВИ́ТО, присл. 1. Присл. до сумови́тий 1, 3. — Скрізь панує неправда в світі, — сказав сумовито Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 411); Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (Жур., Звич. Словник української мови в 11 томах