схвильований

СХВИЛЬО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схвилюва́ти.

До хати вбіг денщик. Він був чимсь схвильований і безцеремонно почав торсати за плечі офіцера (Панч, В дорозі, 1959, 131);

*Образно. Вона боялась думати про це — і разом з тим уявила собі бліде обличчя [о. Василя].. і розхристані, схвильовані передсмертним віддихом груди (Коцюб., І, 1955, 328);

// у знач. прикм.

Їм човнами любо мчати По схвильованій воді! (Мур., Піонер. слово, 1951, 153);

Іду я вольною землею Понад схвильованим Дніпром (Бичко, Сійся.., 1959, 75).

2. у знач. прикм. Виведений із стану душевної рівноваги; який відчуває тривогу, занепокоєння, хвилювання; неспокійний, збуджений.

Електричне світло раптом залляло велику світлицю.. Ся зміна була така раптова, що схвильована юрма застигла (Коцюб., II, 1955, 87);

25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова схвильованому Тарасові було вручено відпускну (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 29);

Поет стояв блідий, схвильований (Кач., II, 1958, 17);

*Образно. Місто велике, схвильоване, блідло, тремтіло від жаху (Зеров, Вибр., 1966, 330);

// Який виражає стан душевного неспокою; який має неспокійний, тривожний вираз.

Світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич, і крізь вікно в хату влетіла стоока тривога (Коцюб., II, 1955, 177);

Ткаченко сидів на підлозі перед Щорсом в білій сорочці і не зводив із свого начдива гордого схвильованого погляду (Довж., І, 1958, 187);

На печі колишній солдат не міг спинити кашлю, і Чубенко ще раз побачив його без міри схвильовані очі (Ю. Янов., II, 1958, 217);

— Дозвольте звернутись в особистих справах, — почув Журба густий і, як йому здалося, схвильований голос Смоли (Ткач, Жди.., 1959, 10);

// Пройнятий, сповнений хвилюванням.

В стані схвильованої замріяності, ніби в мареві, що робить світ схожим на казку, рушили вони далі (Гончар, II, 1959, 71);

Полонези, мазурки, прелюдії Шопена становлять у своїй цілості болюче схвильовану розповідь про трагедію Польщі, трагедію польського народу (Рильський, IX, 1962, 164).