схилений

СХИ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схили́ти.

Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі, На долю марні нарікання І чола, схилені в журбі (Л. Укр., І, 1951, 54);

Забейко, схилений над нею, не зважився доторкнутися своєї дитини (Вільде, Наші батьки.., 1946, 39);

Голова його була схилена, а лампочка висіла низько над столом (Шовк., Інженери, 1956, 120);

Побачила [Ганна Михайлівна] тільки вузьку спину і плоску потилицю, трохи схилену набік (Жур., Вечір.., 1958, 187);

Вітрами схилена сосна До самої землі, Мов туго напнута струна, Бринить у ранній млі (Бичко, Простота, 1963, 14).

2. у знач. прикм. Який схилився, роблячи що-небудь; який зігнув верхню частину тулуба.

Схилений виноградар копається в ситій землі (Коцюб., II, 1955, 409);

Він зупиняє погляд на схиленій постаті Супруна Фесюка (Стельмах, II, 1962, 108);

// Який спустився донизу, перекосившись від часу, від своєї ваги і т. ін.

Стоїть схилена хата, Наче баба горбата (Фомін, Вибр., 1958, 228);

Ти.. так мене чекав, а я й не знав, що ти мене давно зміняв на темну домовину, зміняв мене давно на схилені хрести… (Сос., І, 1957, 261).