табу

ТАБУ́, невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання.

Табу — своєрідна заборона вживати за певних умов ті або інші слова, зокрема власні імена. Явище «табу» поширене у багатьох відсталих племен і народів — полінезійців, австралійців, зулусів, ескімосів тощо (Сл. лінгв. терм., 1957, 192);

// перен. Взагалі яка-небудь заборона.

Негритянко! Задумлива ноче, Забудьмо сьогодні про всі табу, Серце моє виспівати хоче Твоїм рукам золоту хвальбу (Павл., Пальм. віть, 1962, 82).

◊ Наклада́ти (накла́сти) табу́ на що, книжн., ірон. — забороняти певні дії, слова тощо.

Глядач просто не бачить науково-популярних фільмів. На ці короткометражні фільми кінопрокат наклав священне табу (Вітч., 2, 1967, 174).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. табу — табу́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. табу — (полінезійське) заборона вживання певних слів з причин релігійних, політичних, моральних, етичних, яка викликає необхідність заміни і тим самим створює умови для виникнення нових стилічтичних засобів: парафраз, метафор, евфемізмів. Словник стилістичних термінів
  3. табу — див. ЗАБОРОНА і ЗАБОРОНЯТИ. Словник синонімів Караванського
  4. табу — (від тонганської (Полінезія) tapu — священний, заборонений) релігійно-містична заборона, порушення якої карається хворобою або смертю. Об'єкти табу — речі, слова, дії, імена, місця тощо Словник іншомовних соціокультурних термінів
  5. табу — Заборона Словник чужослів Павло Штепа
  6. табу — ТАБУ́, невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання. Словник української мови у 20 томах
  7. табу — невідм., с. У первісних племен і народів – релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за упередженими уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання. || перен. Взагалі яка-небудь заборона. Накладати табу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. табу — табу́ (полінезійське) 1. У первісних народів релігійна заборона певних дій, порушення якої нібито жорстоко карається. 2. Переносно – щось заборонене і те, чого не можна торкатись (напр., певної теми, розмови, речі). Словник іншомовних слів Мельничука
  9. табу — У племінних релігіях, зокрема народів Океанії, заборона контакту з певними особами й предметами та заборона виконувати певні дії; порушення т. загрожує покаранням надприродних сил. Універсальний словник-енциклопедія
  10. табу — ТАБУ (полінез. — прибл. недоторканий, заборонений) — комплекс уявлень, пов'язаний з певною системою приписів і заборон, накладених на людей, тварин, рослини, предмети, дії чи слова, за порушення яких має настати надприродне покарання. Філософський енциклопедичний словник
  11. табу — ЗАБОРО́НА (наказ не робити чого-небудь), ЗАКА́З заст.; ТАБУ́ (релігійна заборона певних дій, слів тощо; взагалі яка-небудь заборона); ВЕ́ТО (у державному та міжнародному праві — остаточна або умовна заборона; взагалі яка-небудь заборона). Словник синонімів української мови
  12. табу — Табу́ (заборона), не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. табу — рос. табу заборона на здійснення чогось, проведення певних операцій, спричинення чогось. Напр., відправлення (транспортування) небезпечних вантажів, продаж шкідливих для здоров'я людини товарів (горілки, тютюну, наркотиків). Eкономічна енциклопедія